РОЗДІЛ 2
СТИЛІСТИКА АВТОРСЬКИХ ОНІМНИХ УТВОРЕНЬ ВІД КОНФЕСІЙНИХ ЛЕКСЕМ
2.1. Конфесійні лексичні одиниці у складі заголовків поетичних текстів
2.1.1. Особливості заголовків поетичних творів. Серед сукупності ВН художнього тексту особливою вагомістю вирізняється заголовок - центр ономастичного простору будь-якого твору, за визначенням Ю.О. Карпенка [102, с. 39].
Учені, використовуючи різні підходи до вивчення цього мовного явища (текстовий, ономастичний, стилістичний, лінгвопоетичний тощо), називають заголовок "першим знаком системи цілого тексту", "рамковим елементом" [76, с. 85], "ключовим словом тексту" [76, с. 86], "компресованим, нерозкритим змістом тексту" [51, с. 133], "імпліцитною максимально зжатою ЗКІ22" [51, с. 134], "інформативним центром тексту" [291, с. 124], "зовнішнім індикатором тексту" [172, с. 7], "кодовою одиницею мовлення", "максимально завершеним вираженням ідеї" [128, с. 10], "сильною позицією" [3, с. 23], "потенційно згорнутим знаком тексту" [26, с. 2], "метапрагматичним знаком" [11, с. 39], "конспективною точкою", "змістовою формулою" [296, с. 50], "елементом вторинної моделюючої системи", "поетичним знаком" [82], "найважливішим словом чи словосполученням", "візитною карточкою твору" [105, с. 3], "незвичним хрематонімом"23 [102, с. 39], "найбільш актуальною ознакою художнього тексту" [285, с. 63], "стягнутою до обсягу двох-трьох слів книгою" [130, с. 3], "перифразою", "певною "дивовижно ущільненою" абревіатурою тексту" [56, с. 194] тощо.
Розуміння заголовка як особливого різновиду власних імен24 спирається на положення про те, що його специфічність полягає в матеріальній однорідності між ним і позначуваним об'єктом - текстом: "...і назва, і об'єкт називання мають однакову форму вираження - мовну, словесну" [105, с. 4]. Таке твердження зовсім не виключає дослідження зв'язків між назвою й текстом, а, навпаки, активізує пошуки вирішення цієї проблеми, оскільки семантика заголовків "...не може бути зведена до фіксації того чи іншого значення. Визначальна й мотивуюча роль тексту дає підстави розглядати назву як імпліцитний зміст, що кодує у своїй семантичній глибині породжувані текстом твору додаткові, нові значення" [289, с. 49-50]. Отже, заголовок, будучи, з одного боку, власним іменем твору, з іншого - його невід'ємною складовою частиною [105, с. 4], перебуває з текстом у найтісніших лексико-семантичних і синтаксичних зв'язках.
Значення заголовка художнього твору проходить складну еволюцію - від створення тексту до його сприйняття. Лінгвістичне встановлення семантики такого бібліоніма відбувається у два етапи: перший - до прочитання тексту, коли аналізується значення слова, словосполучення чи речення, яке формує своєрідну власну назву, і другий, остаточний - осмислення значення заголовка після прочитання й дослідження твору25. У результаті "відбувається ніби роздвоєння змісту: при наявності в свідомості сліду прямого значення заголовка, що відповідає індикаторній образності, через цілий ряд асоціативних зіставлень текстових корелятів із соціально закріпленими у свідомості позатекстовими корелятами свідомість постійно формує нове значення заголовка" [63, с. 51].
Отже, можна говорити про семантичну подвійність заголовка художнього твору, що виступає "...як відносно незалежний елемент у всьому обсязі його структурних ознак і значень, узуально закріплених у мові, і як результат породження конотацій до його семантики" [290, с. 251]. Взаємодіючи з текстом, заголовок набуває ознак гіперсемантичності, стає надзвичайно містким і виразним.
Матеріальна однорідність бібліоніма й тексту робить заголовок надзвичайно важливим для художнього твору. У ньому є "...й інформативний смисл (інформативно-стилістична функція), й оціночний момент (емоційно-стилістична функція). Але й те, й інше ускладнюється, працює на тему, ідею, художній задум, має декілька смислових шарів, які вказують на різні сторони твору, різні думки й оцінки письменника" [102, с. 39].
Певною своєрідністю характеризуються заголовки ліричних текстів. Насамперед вони, подібно до назв будь-яких художніх творів, завжди вагомі, але ця "...вагомість у поезії настільки велика, що сама по собі його (заголовка - Ю.Б.) відсутність стає поетично вагомою (як нульовий заголовок)" [67, с. 208]. Незважаючи на певну факультативність заголовків стосовно до ліричного жанру ("Для ліричного вірша знайти назву нелегко, іноді й неможливо. Сума почуттів і настроїв, гра відтінків і нюансів, виражених поетом, далеко не завжди піддаються стислому сформулюванню, позначенню якоюсь назвою" [105, с. 6]), назви окремих поезій є гіперфункціональними, "...у них міститься ключ до розуміння авторського смислу" [91, с. 73]. Без них тексти сприймаються як семантично недостатні, а часто й повністю втрачають сенс, залишаються незрозумілими, наприклад:
Ікона
Злетів на свічку запах саду -
і біле вінце зацвіло.
Над голим писаним столом
дозріли очі... Все позаду,
як сніг, як стіни у пітьмі.
Вогонь пригас. Іскра чатує.
Так пусто. Господи, чи чує
хтось тиху свічку - спогад мій?
Тремка долоня гріє віск.
З вікна в вікно косіє протяг.
І об'явилася навпроти
Свята Родина в сяйві іскр.
Рушник на рамі - як з плеча -
Сповзає в подиху затерплім.
Моя оголена свіча.
Ця хата.
Пустка.
День найперший...
(Ір. Калинець)
Заголовок подібного типу - це "...сигнал, що орієнтує читача, відкриває світ денотатів, які привертають увагу поета..." [41, с. 23]. Проте орієнтаційна функція властива всім, без винятку, назвам поетичних текстів: "...як специфічний смисловий і психо-соціолінгвістичний вузол, ядро ідеї твору, заголовок віршованого твору є ключем до змісту, до всього, що відображається поетом" [62, с. 55].
Отже, значна частина поезій потребує заголовків. Це, на думку Н.А. Кожиної, пов'язано із сюжетністю, з розповідним початком у ліриці, з її інтелектуальністю, а також з необхідністю співвіднесення змісту вірша з поняттям або предметом зовнішнього