Розділ III. УЛАС САМЧУК І РЕЛІГІЯ: ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ РЕЛІГІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ
ПИСЬМЕННИКА
3.1 Роль Біблії у творчості У. Самчука, у його світогляді та художній естетиці
Система неповторних духовних і культурних цінностей завжди була невід’ємною
складовою повсякденного життя українського народу, що особливо яскраво відбито
в унікальній звичаєвій і релігійній традиції українців Волині, бо лише на
такому благодатному духовно-світоглядовому ґрунті була можлива поява такої
яскравої творчої індивідуальності, як Улас Самчук. З раннього дитинства він
замислювався над проблемами людської екзистенції, осягаючи складний світ
християнських і національно-духовних цінностей. Вся його творчість пройнята
ідеями християнської справедливості і моралі, співчуттям до трагічної долі
українського народу в ХХ сторіччі. “Я не тому письменник українського народу,
що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог
вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго,
для потрібного”, – писав Улас Самчук [86:294]. І вже зовсім невипадково автор
“Волині” вкладає в уста свого шістнадцятирічного заголовного персонажа Володька
(образ має біографічний підтекст) cлова, які розкривають його концепцію
сакрально-духовного психопростору: “– Бог? – каже Володько. – Про це тяжко
говорити... Колись, як я був дитиною, чи малим хлопцем, я не знав Бога, але
вірив у Нього. Тепер же я часто чув і читав, що Бога нема. Під тим напором я
часами переставав вірити в Бога, але я пізнав Його...”. І далі: “І щодо Бога.
Скажу сам за себе. Називаю себе найбільшим дурнем дурнів. Від кількох літ я
захотів не вірити. Я навмисне перестав хреститися й молитися. Я навіть слово
Бог демонстративно пишу з малої літери. І мені спричиняє приємність. Розумієте?
Те саме, як дитина бавиться з вогнем. Але в глибині душі я забобонно боюсь
Бога. В часи упадку чи особливо тяжких ментів життя я потайки молюсь з глибокою
вірою, що Бог вищий від моїх дитячих химер і він з приємністю дарує мені їх.
Але це є легке відношення до своєї віри. В будучому... я напевно буду не тільки
вірити в Бога, але й буду шукати форми для тієї віри...”(II, 370 – 371).
Духовне життя українців у романі “Волинь” тісно пов’язане з вірою в існування
Божого начала, із сповідуванням Божих заповідей і високих моральних
християнських цінностей. Українці “Волині” ретельні у виконанні обрядових
дійств, читанні священих і церковних книг.
Віра для Уласа Самчука є джерелом творчої енергії, яка невпинно рухає думку, не
дає закам’яніти душі, спонукає до дії. Водночас ідея Віри в його творчості – це
форма активного духовного відображення уявлень про світ, спроба створити ідеал
такої Віри, яка б сприяла повнокровному життю у складному світі, в якому
знаходяться авторські образи і персонажі, а тому реальні люди в реальному
житті: “Віра. Страшне недоторкане слово. Над світом війна, над світом пожежа, а
вони клячать у поросі. Які сили піднімуть їх із того пороху й уведуть у храм,
де зустріне їх усміхнений Бог і скаже їм встаньте! Ви образ і подоба моя!
Огляньтеся на себе і пізнайте своє вбожество, віднайдіть у собі гідність мого
найкращого творіння, яке я назвав найкращим ім’ям. Встаньте і будьте самі
собою!..” (II, 247). І хоч неодноразово внаслідок впливу тимчасового
“ординського намулу”, принесеного більшовиками, Віра підлягала сумніву,
піддавалася випробуванню, все ж духовні підвалини, закладені предками віками,
виявлялися сильнішими і герой У. Самчука знову і знову повертався обличчям до
Бога: “Віра тікає з душі. Нема сили втримати її. Вірити – не знати, знати – не
вірити. Він же й не знає, і не вірить. Прикра пустельна середина. Він прагне
знати все до безмежності, а дійде до кінця пізнання, далі знов буде вірити”
(ІІ, 220).
Ідея національної державності провадиться У. Самчуком насамперед через призму
біблійних мотивів, сюжетів та архетипів. Цей підхід до поставленої проблеми є
прямим продовженням класичної традиції, яка започаткована ще наприкінці ХІХ ст.
– на початку ХХ ст. в українській літературі і повністю втрачена в радянський
період, але підтримана і розвинута українською діаспорою. Через призму
біблійних ідей, сюжетів та архетипів У. Самчук втілює і власні почуття,
піднімається від цієї особистої аперцепції Біблії до погляду через її цінності
на трагічну долю свого народу, осмислюючи питання суспільної проблематики крізь
призму біблійних вартостей. Разом з тим виразно помітна характерна для творчої
манери письменника особливість у тяжінні до мінливості соціально-політичної
споглядальності та аналізу різнопланових життєвих сюжетів і ситуацій,
фольклорної інтонаційності образів і символів, психолого-аналітичної
наповненості роману “Волинь”. Лейтмотивним у романі є своєрідне, з боку
духовності і людських чеснот, зіставлення двох контрастних типів моралі, один з
яких в української селянської маси заснований на глибокій вірі у Бога, інший, –
у більшовиків, на відсутності цієї віри. Саме такі критерії поведінки
персонажів визначили оригінальність авторського світобачення, саме з ними
пов’язана трагедія українського народу, а в ширшому розумінні – національної
ідеї. Однак, через незламну велику духовну силу українського народу, письменник
дає зрозуміти, що суд Божий і суд Людський неминучі, бо “скільки б не були при
владі злодюги і брехуни – кінець їм надійде” (ІІ, 357), – говорить герой
тетралогії У.Самчука.
3.2 Божі особи у системі богословської лексики роману У. Самчука “Волинь”
Український народ завжди відзначався своєю побожністю, щирою вірою в Бога –
таким він постає зі сторінок роману “Волинь”. Прославлення Творця, Божого Сина,
Богородиці
- Київ+380960830922