РОЗДІЛ 2
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ДОКТРИН І ТЕОРІЙ РОЗВИТКУ СПІВРОБІТНИЦТВА ЯПОНІЇ ТА ЄС
2.1. Концепції та теорії розвитку зовнішньої політики Японії
Фактори, які впливали на вироблення і формування зовнішньої політики Японії, розвинулися на основі її історичних традицій та їх адаптації до зовнішнього світу. Застосування цих традиційних чинників становило теоретичне підгрунтя основ зовнішньої політики Японії. Протягом багатовікової історії політика країни змінювалася від самоізоляції до курсу панування у світі. І перше, і друге виявилося не досить вдалим для Японії політичним курсом, тому відбулася акумуляція усього попереднього досвіду у сучасну позицію на світовій арені.
Із розпадом Радянського Союзу у 1991 році, закінченням холодної війни, перестала існувати біполярна міжнародна система, але до сих пір серед політиків, істориків, вчених-міжнародників продовжуються дискусії про систему сучасного світоустрою. Тим не менш, можна із впевненістю стверджувати, що на міжнародній арені провідні позиції належать економічно розвинутим країнам світу, тому Японія, могутня за економічними показниками держава, посідає не останнє місце в системі міжнародних відносин. Сам Токіо не поспішає відійти від статичної зовнішньої політики часів протистояння і зайняти у політичному житті світу належне їй за економічним розвитком місце як внаслідок міжнародної ситуації, так і зовнішньо- та внутрішньополітичних причин, обумовлених в тому числі і національно-культурними особливостями японського народу. Тим не менш, в останнє десятиріччя ХХ ст. Токіо поступово відходив від статичності і проамериканської політики. На доказ цього, можна навести вислів з книги, написаної провідними японськими політиками і вченими-міжнародниками: "Роль, яку покликана відіграти Японія у справі формування нового світоустрою, виключно важлива. До останнього часу вважалося, що Японія, яка не є міцною державою, пасивно взаємодіє із світовим співтовариством. ...Приходять часи, коли Японія, проголосивши принципи "відповідального пацифізму" і "відкритого економічного порядку", повинна активно співпрацювати із світовою спільнотою з метою підтримання миру і такого порядку, який було б спрямовано на боротьбу із бідністю. Для Японії, що усвідомила свою роль у світовому співтоваристві, перш за все потрібно забезпечити лідерство у політичній сфері"1.
Сама Японія не поспішала взяти на себе відповідальність у вирішенні міжнародних політичних конфліктів, оскільки її позиція щодо форм зовнішньої політики, яка була висунута японськими вченими, безпосередньо перепліталася із висунутою ними ж концепцією "миру та безпеки" на засаді принципу пристосування до міжнародної ситуації2.
Основні аргументи на користь даної політики зводилися до наступного:
* оскільки Японія занадто вразлива у воєнному плані та надзвичайно залежить від зовнішнього середовища у забезпеченні енергоресурсами та продуктами харчування, їй нічого не залишається, як слідувати принципу "мудрості слабкішого", пристосовуючись до обставин міжнародного життя;
* Японії бракує вміння розібратися у міжнародних проблемах, і вона до сих пір ще погано знайома із труднощами проведення "силової політики". Тому їй слід набратися досвіду і, перш за все, реалізувати ідеї та цілій, що містяться у таких "красивих висловах", як "вклад у розвиток міжнародного співтовариства" та "досягнення політичної ролі у світі";
* якщо Японія не стане на позиції "активної дипломатії", її дії можуть нагадувати поведінку країни з періоду епохи Мейдзі (з 1868р.) до Тихоокеанської війни і викличуть відповідні дії з боку інших держав проти "жовтої небезпеки";
* в Японії існує велика кількість внутрішніх проблем (забруднення навколишнього середовища, перенаселеність міст, соціальні проблеми і т. ін.), тому вирішенню саме цих проблем має бути надано пріоритет замість витрачання ресурсів країни на сумнівні зовнішньополітичні заходи;
* структура прийняття рішень Японії вимагає довготривалої попередньої підготовки для досягнення консенсусу і тому не підходить для проведення "активної політики", яка передбачає швидку реакцію на події.
Внаслідок цього Японія не готова відігравати активну міжнародну роль, яка могла б навіть зашкодити її національним інтересам. Тому японській дипломатії слід дотримуватися курсу "нічого нового" і принципу "пливти за течією на гребні подій"3.
Західні дослідники, які займалися вивченням прийняття рішень в Японії, стикалися із проблемою відсутності єдиної теоретичної бази або "загальних принципів", отже, єдиної "типології" структурних блоків, що складають механізм прийняття рішень. Незважаючи на зовнішню схожість структурних частин політичної системи Японії та інших країн, для неї був характерний ряд специфічних особливостей: по-перше, у функціонуванні структурних блоків, по-друге, у самій техніці, точніше, у процедурі прийняття рішень. Слід відмітити, що саме особливості політичного розвитку Японії обумовили створення достатньо складного механізму розробки зовнішньополітичного рішення4.
Серед японських та американських політологів, що досліджували процедуру прийняття рішень в Японії найбільш розповсюдженим був так званий структурно-інституційний підхід, який, в свою чергу, розподілявся на дві моделі або концепції: "елітарну" і "плюралістичну"5.
Прихильники "елітарної" моделі виходили з того, що три групи сил - професійні політики, вища бюрократія і великий бізнес - утворювали центральне ядро, що формувало і приймало політичні рішення. Взаємодія між ними відбувалася за схемою, викладеною відомим політичним діячем Японії 50-60-х років І. Коно, на якого постійно посилалися прихильники даної концепції. "Бізнесмени, - казав І. Коно, - впливають на політиків, останні контролюють бюрократів, бюрократи тримають у курсі справ бізнесменів, - а це створює природну систему контролю та балансу"6.
Даної схеми із невеликими варіаціями дотримувалася більша частина американських та японських політологів. Різноманітності виявлялися у тому, що од