РОЗДІЛ 2.
методологічні засади та програма
дослідження стресозахисної та адаптивної функціЙ емоційного інтелекту
2.1 Особистість у стресогенних ситуаціях: диференційна модель
Як зазначалось у вступі, нами запропонований новий підхід до операціоналізації
емоційного інтелекту як інтегральної особистісної властивості [94, 181, 182],
що базується на вивчені цього феномену як особливої форми відображення у
свідомості та поведінці людини динамічної єдності внутрішніх (диспозиційних)
ознак особистості та її зовнішніх актуальних переживань в ситуаціях емоційного
реагування. Розглянемо у цьому підрозділі стан дослідження зв’язку особистісних
диспозицій з особливостями поведінки людини в стресогенних ситуаціях.
Дослідники стверджують, що особистість є важливою детермінантою характеру
поведінки людини у стресогенних ситуаціях життєдіяльності і, як наслідок цього,
її здоров’я і психологічного благополуччя [131, 133, 143, 150, 151, 162, 171,
173 та інші].
Хоча дослідники не з’ясували в достатній мірі, у який спосіб здійснюється вплив
особистісних властивостей на здоров”я людини та відчуття нею психологічного
благополуччя, є достатньо підстав вважати, що досвід переживання стресу і те,
як людина долає стрес, відіграють важливу пояснювальну роль у цьому аспекті
[174]. Вивчаючи особливості поведінки особистості у стресогенних умовах
життєдіяльності, дослідники в пошуках індивідуальних розбіжностей відокремлюють
два аспекти цієї поведінки: сензитивність індивіда до стресорів, тобто міру
схильності до переживання тих чи інших ситуацій як стресових, та інтенсивність
перебігу самої стресової реакції [150].
Вивчаючи роль особистісних властивостей у реагуванні на стресогенні ситуації,
дослідники розглядали чотири припущення, за допомогою яких намагались пояснити
механізм зв’язку особистісних властивостей з поведінкою особистості у
стресогенних умовах:
- особистість не впливає а ні на сензитивність до стресорів, а ні на
інтенсивність переживання (так звана нульова модель);
- особистісний фактор впливає на сензитивність до стресорів, але не впливає на
інтенсивність стресового стану (тобто, якщо стресовий стан виникає, він
універсально виявляється у кожного індивіда). У цьому варіанті особистість
розглядається як фактор, який зумовлює лише частоту переживання стресу, а не
його інтенсивність. Такий варіант рідко розглядається в практиці емпіричних
досліджень, проте в одному з досліджень [цит. за 150] доведено, що частота
виникнення змін у житті людини, які потенційно можуть спричинити виникнення
стресових станів, є опосередковуючим фактором зв’язку між нейротизмом як
особистісною рисою та психологічним дистресом.
Висловлюється ще одне припущення, згідно якому від особистісних властивостей
залежить інтенсивність емоційних реакцій, тобто особливості перебігу стресового
стану, а не сензитивність до стресогенних впливів. В літературі з проблем
стресу є достатньо даних, які свідчать про наявність такого зв’язку. Так,
встановлена залежність інтенсивності переживання стресу від особливостей
подолаючої поведінки [179, 160]; від емоційної стійкості людини [162]; від
самосвідомості [155].
На думку дослідників N.Bolger і A.Zukerman [150], оптимальна модель
взаємозв’язку властивостей особистості з її поведінкою в стресогенних ситуаціях
повинна містити як оцінку сензитивності до стресорів, так і урахування
інтенсивності перебігу стресових реакцій. На підтримку правомірності цього
твердження вони посилаються на дослідження Smith, T and Anderson, N. [цит. за
150, с.892], в якому доведено, що обидва фактори: висока сензитивність до
стресорів та інтенсивність переживання стресу можуть слугувати поясненням того,
чому особистості типу А частіше страждають від судинних захворювань. В їх
роботі міститься також посилання на дослідження N.Bolger & E.Schilling, які
емпірично продемонстрували, що саме частотою виникнення стресових реакцій і їх
інтенсивністю можна пояснити те, як високий рівень нейротизму як особистісної
властивості призводить до дистресу у повсякденному житті. Вони також довели, що
інтенсивність переживання стресу вдвічі більше зумовлює зв’язок нейротизму з
дистресом, ніж сензитивність до стресорів [цит. за 150, с.892-893].
Подальше уточнення механізму зв’язку особистісних факторів з реактивністю
людини на стресові впливи йшло шляхом диференційованого аналізу поведінки
людини у критичних ситуаціях життєдіяльності з точки зору: а) вибору стратегії
подолання стресу; б) ефективності подолаючої поведінки. Добір стратегій
подолаючої поведінки має відношення до того, які зусилля людина докладає для
виконання тієї чи іншої діяльності при виникненні стресової ситуації, а
ефективність подолаючої поведінки виявляється в тому, якою мірою ці зусилля
подолання стресу виявляються ефективними і призводять до зменшення негативних
наслідків стресової ситуації.
Було продемонстровано, що вплив індивідуальних особистісних розбіжностей у
виявленні реактивності до стресу, тобто інтенсивності перебігу стресового
процесу, може бути операціоналізований за допомогою диференціального аналізу
вибору стратегій подолаючої поведінки та оцінки ефективності зусиль по
подоланню стресу [150, с.893-901]. Дослідження базувалось на аналізі
спостережень його учасників за власними емоційними переживаннями на протязі 14
днів. Досліджуваними були студенти університету з різними рівнями нейротизму.
Вивчалась, зокрема, частота міжособистісних конфліктів, зареєстрованих
досліджуваними у щоденниках, та тип стратегії подолаючої поведінки, яка
застосовувалась в цих конфліктних ситуаціях. Результати дослідження свідчать
про те, що учасники
- Київ+380960830922