РОЗДІЛ 2
ЗАРУБІЖНІ МОДЕЛІ ПОРЯДКУ ФОРМУВАННЯ СУДДІВСЬКОГО КОРПУСУ
2.1. Кандидатські вимоги (ценз) на посаду судді
Відповідальність і навантаження, які покладаються на носіїв судової влади
переоцінити складно, і тому цілком зрозумілі ті високі вимоги, що в більшості
країн висуваються до віку, освіти, практичного досвіду, моральності,
психологічних характеристик кандидатів на посаду судді. Комплекс зазначених
вимог і утворює одну із найважливіших складових механізму формування
суддівського корпусу.
Як відомо, ці вимоги в юриспруденції називаються терміном “ценз”, що має
загальноюридичне значення і застосовується при різних способах заміщення посад
– виборах, призначенні, тощо [72].
Протягом тривалого історичного розвитку в багатьох країнах світу накопичено
значний досвід у питаннях побудови систем формування корпусу суддів. Всебічно
оцінюючи його, можна говорити про відповідні тенденції, характерні ознаки і
риси та певні відмінності і особливості. Насамперед, в даному аспекті
заслуговує на увагу практика таких країн як Франція, Австрія, Німеччина,
Польща, Італія, Росія, Англія та США, де найбільш виразно здобули свою
завершеність як цілісні механізми формування суддівського корпусу, так і окремі
його елементи, зокрема, щодо вимог до кандидатів на посаду судді.
Так, у Австрії на посаду судді може бути призначений лише дієздатний
австрійський громадянин з бездоганною репутацією, який завершив повний курс
юридичної освіти в університеті (з отриманням диплому), має не менше одного
року судової практики та отримав позитивну характеристику не менше трьох суддів
наставників. Особливістю австрійського порядку є необхідність отримання
спеціальної суддівської освіти (окрім університетської).
Під час навчання кандидат вивчає: кримінологію і криміналістику; судову
медицину та судову психіатрію; психологію; техніку (техніку дорожнього руху,
обробку даних); економічні науки (теорію економіки підприємств, рахунки
підприємств, бухгалтерію); правову соціологію [73]. А практична частина освіти
майбутніх суддів здійснюється під керівництвом спеціально виділених та
закріплених за ними суддів-наставників, яких призначає колегія суду.
Тривалість спеціальної освіти – п’ять років. Весь її цикл (до призначення на
посаду судді) розбивається на сім етапів. Перший етап включає в себе як мінімум
річну судову практику під керівництвом не менше трьох суддів-наставників з
одночасним проходженням підготовчих курсів. На другому - відбувається
призначення на посаду судді-стажера Міністерством юстиції на підставі
рекомендації колегії Вищого суду землі. Передумовою для цього призначення є
відповідність вимогам кандидатського цензу. На третьому етапі (після
призначення на посаду судді-стажера) здійснюється дворічне навчання при суді,
прокуратурі чи інших органах (адвокатурі, органах управління, Міністерстві
юстиції чи в органах виконання покарання).
Четвертий етап починається з четвертого року навчання відвідуванням судової
академії. Навчання в судовій академії повинно сприяти здійсненню мети навчання,
зорієнтувати теоретичні знання кандидата і його майбутню практичну діяльність
на правильне застосування закону. На цьому етапі передбачається також
проведення інтенсивних курсів навчання з окремих галузей права з наступною за
цим спеціальною судовою практикою. Наприклад: двотижневий курс із земельного
права – потім чотиритижнева практика в земельних органах; однотижневий курс
житлового права – чотиритижнева практика в житлових органах; тритижневий курс
виконавчого права – шеститижневий курс практики у виконавчих органах (тюрмі чи
колонії).
На п’ятому етапі (п’ятий рік навчання) проводиться практика при суді,
прокуратурі, адвокатурі чи в одному з перерахованих вище органів управління, чи
виконання покарання з метою закріплення отриманих знань та навиків. Шостий етап
включає в себе іспит на посаду судді при Вищому суді однієї з земель. І на
останньому, сьомому етапі, проводиться призначення на посаду судді.
Таким чином, крім вказаних вище вимог до кандидата висуваються додаткові, а
саме: успішне закінчення судової академії, здача іспиту на посаду судді,
отримання ступеню доктора правознавства (екзамен на посаду судді не замінює
вимоги про ступінь доктора правознавства, яка присвоюється після захисту
дисертації, що близька за характером до нашої кандидатської) [74].
З австрійського досвіду можемо бачити складний і тривалий процес підготовки
професійних суддів, головними рисами якого є гнучке поєднання практичної
підготовки протягом стажування в різних державних органах (з перевагою судових)
та спеціальним, теоретичним вдосконаленням при навчанні в судовій академії, де
здобувається суддівська освіта.
Відповідні традиції в питаннях формування суддівського корпусу склались у
Франції. Досвід цієї країни був широко використаний правовими системами
багатьох країн Європи, Азії, Африки та Південної Америки, де протягом останніх
десятиріч створені відповідні навчальні заклади із спеціальної підготовки
майбутніх суддів. Цей досвід отримав світове визнання [75].
Насамперед слід зазначити, що у Франції комплектування суддівських кадрів
проводиться у декілька способів: “прямим призначенням” на посаду судді осіб, що
мають вищу юридичну освіту і певний стаж служби на правових, адміністративних
чи військових посадах; тимчасовим призначенням на роботу в якості судді (на
три, п’ять чи сім років) магістратів у відставці, які раніше займали посади
суддів, прокурорів чи інші посади за юридичною спеціальністю; призначенням на
суддівські посади випускників Національної школи магістратури [76].
Національна шк
- Київ+380960830922