РОЗДІЛ II
РЕАЛІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРИНЦИПІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ПРОЦЕСІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЙОГО СУБ'ЄКТІВ
2.1. Реалізація територіальними громадами конституційних принципів місцевого самоврядування
Конституція України закріплює систему місцевого самоврядування, в якій роль системоформуючого фактора і базового елемента відіграє територіальна громада, що складається шляхом природного розселення громадян України та інших фізичних осіб в населених пунктах. Таке розселення людей відбувається шляхом реалізації права на свободу пересування і вільного вибору місця проживання, що гарантується ст. 33 чинної Конституції [1].
Треба констатувати, що поняття "територіальна громада" є порівняно новим для юридичної науки України, воно ще не набуло ні єдності думки в науці, ні оптимального законодавчого визначення. Дефініція "територіальна громада" як у працях учених, так і в чинному законодавстві характеризується різними підходами та кваліфікуючими ознаками. При визначенні даних спільностей за час конституювання інституту місцевого самоврядування в Україні вітчизняний законодавець оперував різними термінами: "територіальна самоорганізація громадян", "громадяни, які проживають на території", "населення адміністративно-територіальних одиниць", "територіальний колектив громадян". Діюча Конституція України та Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" вводять категорію "територіальна громада", під якою розуміють сукупність жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр [3]. Визначенням територіальної громади законодавець охоплює, по-перше, жителів, об'єднаних постійним проживанням, і, по-друге, дає розуміння територіальної основи місцевого самоврядування, якою є певні населені пункти - села, селища та міста. Слід підкреслити, що до територіальної громади можуть входити не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають у межах села, селища, міста і користуються, відповідно до ст. 26 Конституції України, тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятком тих, що встановлені законодавством України.
Основними ознаками територіальної громади, закріпленими в законодавстві України, є:
- територіальна, під якою розуміють спільне проживання осіб, які входять у громаду на певній території (у межах певної адміністративно-територіальної одиниці - села, селища, міста - ч. 1 ст. 140 Конституції);
- інтегративна, оскільки територіальна громада виникає на основі об'єднання всіх жителів, які мешкають на певній території незалежно від того, чи є вони громадянами даної держави, тобто членами територіальної громади можуть бути громадяни даної держави, а також іноземні громадяни, особи без громадянства, котрі постійно мешкають на певній території. Можливе включення до територіальної громади біженців і переміщених осіб (ст. 1 Закону України від 21 травня 1997 року);
- інтелектуальна, бо в основі конституювання територіальної громади лежать спільні інтереси жителів, які мають специфічний характер і виявляються у вигляді широкого спектра системних індивідуально-територіальних зв'язків (основний об'єкт діяльності територіальної громади - питання місцевого значення - ч. 1 ст. 140 Конституції України);
- майнова, оскільки територіальна громада є суб'єктом права комунальної власності (їй належить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що перебувають у власності відповідних територіальних громад - ч. 1 ст. 142 Конституції України);
- фіскальна, сутність якої полягає в тому, що члени територіальної громади є платниками податків і зборів (ст. 67 Конституції України; ст. ст. 4, 6, 15 Закону України "Про внесення змін у Закон України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 року ) [133].
При цьому підтримуємо позицію правознавця М. Баймуратова, який стверджує, що дуже великий і прагматичний інтерес має нормативна регламентація правового статусу територіальної громади, яка б демонструвала її правосуб'єктність як фактичного первинного суб'єкта місцевого самоврядування, оскільки більшість нормативних положень, що стосуються влади громади, її прав та можливостей, мають суто декларативний характер [134, с. 370].
Слід зазначити, що територіальна громада не може існувати як проста сукупність жителів певних населених пунктів. Вона має бути ще і дієздатною у своєму функціонуванні. Під дієздатною територіальною громадою слід розуміти свідомо сформовану, соціально і політично активну людську спільноту, самодостатню в своєму існуванні і розвиткові з точки зору забезпечення фінансовими, економічними, природними ресурсами. Така спільнота повинна бути здатною на управління своїми справами та нести відповідальність за їх ведення як самостійно, так і через створювані нею органи та обраних посадових осіб, не перекладаючи цю відповідальність на центральний уряд [127, с. 9-10].
Незважаючи на глибокі демократичні традиції, після десятиліть панування тоталітарного режиму населення України значною мірою втратило менталітет свідомого суб'єкта місцевого самоврядування. З цього приводу цікавою є думка правника А. Ґазаряна, що "посттоталітарні суспільства взагалі починають будівництво демократичної держави не "з нуля", а з рівня "нижче нуля", намагаючись вибратися з болота тоталітарної свідомості і трясовини старих відносин" [135, с. 9].
Безперечно, для сьогоднішньої України першочергового значення набуває проблема становлення територіальних громад на принципах, визначених в Конституції України і базовому Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні". Вирішення цієї проблеми, як уявляється, в значній мірі визначатиме перспективи розвитку місцевого самоврядування в Україні, перехід від декларування до реального втілення в життя децентралізованої демо