Розділ 2
ПЕДАГОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КУЛЬТУРОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩІЙ ШКОЛІ: ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІН І АНАЛІЗ СУЧАСНОГО ЗМІСТУ
2.1. Культурознавче та культурологічне у навчальному процесі
У не такому вже й далекому минулому головний зміст "освіти" полягав у ліквідації неграмотності, вивченні елементарної математики, поширенні базових знань про природничі науки і технології. Навчання у школі майже не розглядалося як засіб підвищення культури нації, оскільки останню практично ототожнювали з мистецтвом. Для входження у світ культури слугувала невелика частина формальної освіти і майже вся позашкільна освіта.
Нинішнє перетворення освіти на магістральний шлях отримання професії перед виходом на ринок праці і підвищення вимог роботодавців до культурного рівня випускників різних систем освіти змінило акценти і все більше ліквідовує відстань між освітою та культурою. А термін "культура", як справедливо підкреслюють науковці, все частіше зустрічається у навчально-освітньому контексті (Кремень В. [83]; Литвин В. [96]; Лутай В. [103]; Мартьянова Г. [107]; Миропольська Н. [115; 116]; Шевнюк О. [199-201] та ін.).
Завдяки своїй різноманітній багатозначності і різноглибинності змісту він стає все поширенішим і в повсякденному спілкуванні. Традиційні уявлення про культуру та культурні практики, що доповнюються новими весь час, не втрачають своєї цінності й корисності як для тих, хто вибудовує спільні способи життєдіяльності, так і для теоретиків та всіх, хто вивчає, намагається в усій повноті зрозуміти, що діється у світі.
Вплив культури на людину є "інтегруючим фактором соціалізації, результатом індивідуального опанування культурними цінностями суспільства і характеристикою глибини та якості освіченості індивіда, який постає перед суспільством - "екраном знань", що формується в свідомості людини. Такі екрани є вельми різноманітними за обсягом, глибиною і оригінальністю. Але всі вони зумовлені загальним станом розвитку культури суспільства." (Рудницька [158, С.7]).
Хоча соціальний "запит на можливість свідомо відслідковувати взаємодію різних культурних практик та перетікання їх із однієї в іншу існував давно, а поява культурології дозволила розмірковувати про цю сферу інтегровано, та, в силу універсальності підходу й раціоналізації життя, замість "знавства", яке є ближчим до можливості окультурення людини власними практиками, "логія" ставить студента в позицію "анатома", що розтинає культуру і той вивчає її поза собою. (Кутирєв B. [91])
Таке "обмеження викидає за край великі компоненти освітньо-виховного впливу культури" на молоду людину. (Буева Л. [19]). За такого підходу культура стає тільки об'єктом сфокусованого розумового споглядання і теоретизувань без опертя студента на знання реальні, принесені зі школи і на реальний "культурний контекст щоденного буття в строкатому культурному полі", де набувається соціальний досвід існування й розвитку індивідуума (Терещенко Ю, [180]).
Отже, в українській і російських мовах слово "-логія" вживається для позначення упорядкованого знання, що полегшує отримання на його основі дедуктивних висновків (напр., "геологія", "паразитологія" та ін.).
Та у знаннях про культуру "сувора" дедукція, очевидно, є неможливою. Саме тому, підтримуючи думки і пропозиції наших попередників (Рождественський Ю.[154]), ми схиляємося до позначення навчальної дисципліни терміном "культурознавство", Подібно до "сходознавства" чи "краєзнавства", у ній головною є не логіка, а компетентнісна ерудиція, не формули і закони, а основні складові предмету знань в їх співвідносності і взаємосукупності. Тому пріоритетним у сучасному культурознавстві є визначення того, що саме стає "фактом культури". Це особливо важливо з огляду на те, що у суспільстві знань соціально-економічне процвітання залежатиме не стільки від земельного, як від духовного - культурного ресурсу, а точніше - від умілого використання і знання та розширення поняття культурної спадщини.
"Культурознавству" як дисципліні належить не просто розширювати ерудицію студента, а формувати його гуманізуючу здатність міркувати про життя суспільства з ідеєю застосовування висновків для економічних та інших рішень. Це вельми придатний засіб для розвінчування споживацтва, "американської мрії" й скеровування молоді до вищої духовності, до нових ідеалів - толерантності, відповідальності, постійного самовдосконалення й самоствердження через творчу працю, а не матеріальне збагачення.
Культура як система і як спосіб людської діяльності у оволодінні світом в історії людства ніколи не існувала як статична непорушність. Кожне нове покоління створює її для себе якщо не заново, то, вдаючись до тієї чи іншої самостійної практики, завдає обов'язкових змін, яким, отже, треба надавати форм діяльності культурної. Особливість сучасних зміни надто стрімка і гіпермасштабна. В результаті чого, здавалося б, абсолютно безневинна культурогенна діяльність набуває хаотичності, витворюючи самостійний омолоджений організм - надпотужний локомотив, силу якого треба вчитися скеровувати у бік духовності, гуманності і толерантності. Тому в оточенні все агресивніших інформаційних технологій важливо в людині сформувати сталий інтерес до того, щоб власні знання контролювались виважено і самостійно.
Все дужче культура відтісняється технікою і технологіями. Це посилює ранимість особливо цінної її духовної функції - творчості, що відзначається справжністю та непідробністю, авторством і донкіхотством внутрішніх людських реагувань на все оточення і на живу природу. Культура, творена такими знаннями - первинна. Такого свого значення: "плекати, доглядати, дбати", тобто - виявляти щирість і докладати комплексу знань та терплячого старання культура не втратила від часу Катона і Цицерона.
Культура була і є засобом возз'єднання та врегульовування взаємостосунків між людьми, на тлі вимог, надиктованих особливостями проживання соціуму. Нею людина закладає мірило цивілізованості, створює ієрархію цінностей і норм.
"Культурологія привертає
- Київ+380960830922