РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ СТИМУЛЮВАННЯ
РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Творчий потенціал науково-педагогічних працівників належить до когнітивної
підсистеми суспільства, яка відповідає за збереження, “добування”, накопичення
знань і їхню “матеріалізацію” у вигляді інформаційних послуг, продукції,
устаткування, технологій, новітніх технологій навчання тощо. Чільне місце у
такій підсистемі посідає наука, яка в розвинутих країнах за обсягами асигнувань
може бути порівняна з індустріальними “секторами” господарської діяльності.
Вона здатна вивести на вершину розвитку не тільки окремі галузі, а й цілі
країни, створюючи умови для формування у людей високих суспільних цінностей.
Оскільки ця “суто когнітивна” (творча) підсистема виступає генератором,
поширювачем і споживачем знань як рушійної сили суспільства, вимога
“організменного” (системного) підходу до дослідження сутності проблеми, змушує
нас говорити про всі “сектори”, рівні та ланки наукової діяльності
науково-педагогічних працівників на рівні держави, її регіонів та на
“місцевому” рівні (у контексті даного дослідження – на рівні організацій та
установ Кіровоградської області, де здійснює професійну діяльність згадана
категорія працівників).
2.1. Стан розвитку творчого потенціалу наукових та науково-педагогічних
працівників України
До наукового та науково-педагогічного персоналу відносимо працівників наукових
організацій та установ системи освіти (фахівців, науково-педагогічний персонал,
допоміжний персонал), які працюють в організаціях, де виконуються наукові
дослідження й розробки і які належать до академічного, галузевого, вузівського,
заводського секторів науки.
Використання творчого потенціалу наукових та науково-педагогічних працівників,
формування напрямків, задач та умов їхньої діяльності відбувається на тлі
заходів держави, Уряду, Міністерств та відомств, спрямованих на вдосконалення
державної політики у сфері науки та освіти.
На державному рівні, як відомо, визначено нові пріоритети розвитку науки,
техніки, освіти до 2006 року та інноваційного розвитку на найближчі п’ять
років. Зокрема, видано Укази Президента України щодо підтримки наукової
діяльності “Про розвиток соціологічної науки в Україні”, “Про заходи щодо
охорони інтелектуальної власності в Україні”, “Про невідкладні заходи щодо
виводу з кризового стану науково-технічної сфери України і створення реальних
умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку”, “Про заходи щодо
державної підтримки розвитку науково-просвітницької діяльності громадських
організацій”, прийнято Закон України “Про освіту”, Закон України “Про вищу
освіту”. У світлі згаданих та інших указів, постанов, законів послідовно
вирішуються питання соціального захисту науково-педагогічних працівників,
підвищення соціального престижу їхньої праці. Серед них – удосконалення
пенсійного забезпечення, збільшення заробітної плати, надання адресної
підтримки видатним діячам науки та освіти, талановитій молоді. Ці та інші
заходи не могли не позначитися на стані та тенденціях розвитку творчого
потенціалу науково-педагогічних працівників.
Зважаючи на інформативність наявної статистики, можна окреслити певні зрушення,
які стосуються творчого потенціалу згаданої категорії працівників, але
потребують його глибокого вивчення та систематизації для сприяння остаточному
подоланню нагромаджених у суспільстві системних проблем. Враховуючи, що
вироблення та проведення цілеспрямованої і послідовної державної політики
реформування та розвитку науково-технічного потенціалу на сучасній
організаційно-економічній та правовій основі є “надзвичайно актуальним
завданням Кабінету Міністрів України” [140, с. 65], задачею даного підрозділу
дисертаційного дослідження вважаємо аналіз основних характеристичних ознак
творчого потенціалу науково-педагогічних працівників як носіїв системних знань,
через які людський капітал суспільства має збагачуватися світовими досягненнями
науки, техніки, освіти, а суспільство в цілому розвиватися в установленому
державною політикою напрямку.
Першою характерною ознакою використання творчого потенціалу наукових та
науково-педагогічних працівників на рівні держави вважаємо зміни, які
стосуються кількості організацій, де виконувалися наукові дослідження (Див.
додатки А, Б, В). Стосовно вузівської науки, статистичний аналіз свідчить, що
за період з 1990 по 2002 рр. кількість ВНЗ в Україні збільшилася в цілому на
13,7%. При цьому кількість вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації за
аналізований період зменшилася на 10,4%, а ІІІ-ІV рівнів акредитації – зросла
більше, ніж удвічі (2,1 раза). Поміж тим, як свідчать дані табл. 2.1, частка
ВНЗ, що виконують науково-дослідні роботи (НДР) в загальній кількості ВНЗ
ІІІ-ІV рівнів акредитації у 2002 р. становила лише 52,4%.
Рис. 2.1. Динаміка кількості організацій, що ведуть наукові дослідження за
секторами наук [1 Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний
збірник. – – К.: Держкомстат, 2002. – с. 12]
Таким чином, майже половина вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації
України не проводять наукових досліджень. Основні причини такої негативної
динаміки, на нашу думку полягають у відсутності стимулів до заняття науковою
творчістю.
Таблиця 2.1
Динаміка кількості організацій,
які виконували наукові дослідження і розробки*
Показники
Роки
1990
1995
1999
2000
2001
Всього організацій
1400
1453
1506
1490
1479
- у % до 1990 р.
100,0
103,8
107,6
106,4
105,6
ВНЗ, що виконують НДР
145
150
160
160
163
- у % д
- Київ+380960830922