розділ 2.1.), а також нові законодавчі акти відносно освіти та
наукових і науково-технічних робітників [48; 52], дають надії
на бажані зміни у зайнятості ФВО в їхньому позитивному напрямі.
Перелічені тенденції у використанні людського капіталу, особливо в зайнятості
та безробітті, вимагають пошук нових нетрадиційних форм регулювання зайнятості
ФВО на ринку праці, пов’язаних із інституціонально-структурними змінами. Однією
з таких організаційно-управлінських структур може бути така, яка заснована на
механізмі лізингу в менеджменті зайнятості ФВО.
3.3.2. Методологічно-правове підґрунтя. Відповідно до трудової теорії вартості,
будь-яка робоча сила трактується як сукупність фізичних і трудових здібностей,
якими особисто володіє людина, використовуючи їх при виробництві споживчої
вартості. Це загально визначене у світовій економіці положення означає: людина
власник своєї робочої сили і може запропонувати її як товар. Однак
купівля-продаж відбудеться за умови, що власник законодавчо має право
користуватися, а головне – розпоряджатися нею. Одразу ж зазначимо, що таку
можливість він має відповідно до ст. 2, п. 3 Закону України “Про власність”.
Отже ці дві сторони можуть вступати на ринку праці в стосунки рівноправних
товаровласників. Але ж умова розпоряджатися своїми здібностями для володаря
робочої сили дуже залежна від попиту на неї як на вітчизняному, так і світовому
ринку праці. Тому не випадково іноземний роботодавець для того, щоб примножити
свій капітал, надає перевагу робочій силі українського працівника, враховуючи
при цьому її низьку ринкову вартість, на відміну від справжньої вартості. Слід
зазначити, що саме світовий ринок праці в умовах зростання процесів
глобалізації буде в подальшому основним регулятором попиту – пропозиції робочої
сили. Ця об’єктивна обставина визначає необхідність створення механізмів
відповідних рівню міжнародної практики.
Одним з таких механізмів є “лізинг робочої сили”, який виконує роль механізму
регулювання зайнятості ФВО. Надалі під лізингом робочої сили розуміємо
специфічну форму оренди робочої сили, яка відрізняється від її тлумачення, як
“короткострокової оренди” чи “продажі в розстрочку”. Тобто, розглядаємо її як
економічну категорію, яка дозволяє розкрити притаманні їй властивості та на
цьому підґрунті використовувати відповідні пільги з українського лізингового
законодавства. Виходячи з цього, скористаємося сутнісним поняттям лізингу
взагалі, як використання будь-якого активу, в тому числі матеріального й
нематеріального, стороною, яка не володіє цим активом повним обсягом. Саме
таке, узагальнене тлумачення поняття лізингу, дозволяє лізингу робочої сили, як
специфічному явищу у відносинах із приводу продажі власником своїх здібностей
до праці чи результатів інтелектуальної праці, мати повне право на своє законне
існування. У світовій практиці прийнято, що лізинг, як економічне явище,
повинен володіти такими властивостями: платність, терміновість, можливість
використання в багатьох виробничих циклах. Що ж стосується платності й
можливості багаторазового використання такого специфічного товару, як робоча
сила, якою володіє ФВО, то вона повністю відповідає цим вимогам.
Найбільш складним для поняття є властивість терміновості. Як відомо, ця
властивість полягає в основі майнового, тобто класичного або традиційного
лізингу. Тому терміновість, яка пов’язана з періодом часткової чи повної
амортизації, є тим критерієм, що визначає його поділ на оперативний і
фінансовий. Залежно від такого поділу ведеться бухгалтерський облік, діють
податкові та строкові зобов’язання чи пільги стосовно лізингодавця або
лізингоодержувача. У класичному сенсі тимчасовим власником майна, що
передається у лізинг, є лізингоодержувач. Але власником майна є лізингодавець,
якщо воно не знаходиться в суборенді.
У цьому варіанті лізингу, на відміну від майнового, єдиним власником своєї
робочої сили є працівник. Поділ цього виду лізингу на оперативний і фінансовий
не має ніякого сенсу. Тому лізинг робочої сили буває двох видів:
короткостроковий (Staff Leasing) і довгостроковий (Outsourcing) [150, С.
45-48]. Правового визначення відносно терміну цих видів лізингу не має. Що ж
стосується зарубіжної практики, то вона прихильна до норм права, якими
регулюється тимчасова й постійна зайнятість будь-якого працівника. І це
положення може бути, на нашу думку, перенесено на вітчизняну практику.
Короткостроковий лізинг передбачає задоволення потреби лізингоодержувача в
тимчасовому використанні робочої сили працівників. У тому числі фахівців, які
незайняті, зайняті неповністю чи зайняті, але бажають працювати за сумісництвом
або понаднормово. Така потреба виникає у роботодавця у зв’язку зі змінами у
виробництві, сезонними роботами, відпускною компанією, програмним
забезпеченням, проектними роботами, перекладами з іноземних мов, роботою у
навчальних закладах, науково-дослідними, проектними й соціологічними та
маркетинговими дослідженнями, проведенням конференцій, виставок тощо. Тобто
короткостроковий лізинг базується на підґрунті залучення працівників на умовах
тимчасової зайнятості. Такий вид використання молодих ФВО вигідний як
роботодавцю, так і найманому фахівцю. Лізингоодержувач (у даному випадку є
одночасно й роботодавцем) має можливість маневру трудовими ресурсами. Для цього
він залучає необхідних працівників строком, передбаченим законодавством
України, від кількох годин до кількох місяців. Замовник не несе матеріальних
витрат на пошук та підготовку лізингового контингенту, з яким його пов’язує
строковий трудовий контракт, який ві
- Київ+380960830922