РОЗДІЛ 2. Політичні технології на телебаченні в контексті передвиборчої боротьби
2.1. Телебачення і вибори в посттоталітарному суспільстві
Засоби масової інформації є важливим фактором, що впливає на розвиток політичних процесів, оскільки саме вони регулярно та оперативно представляють політично важливу інформацію широкій аудиторії. Ця аудиторія включає в себе політичні еліти й людей, які приймають рішення, так само як і більшу частину звичайних громадян, чия політична активність, яка хоч і має спорадичний характер, перебуває під впливом інформації, що надходить через ЗМІ. [240, C.22]
З розвитком демократії в Україні все більш актуально постає проблема відкритого суспільства, формування демократичних інститутів - в першу чергу ЗМІ (телебачення) і виборчих технологій. Отже, першим завданням для побудови інтегрованої в світовий інформаційний простір держави є об'єктивне і неупереджене висвітлення демократичних процесів (у межах даного дослідження - виборів) мас-медіа, що можливе за умов існування незаангажованих ЗМІ. Втім, не варто сподіватися, що ЗМІ, і телебачення в першу чергу (через високу технологічність і складність процесів потребує стабільних і тривалих інвестицій), можуть бути абсолютно незалежними у своїй діяльності навіть у країнах розвинутої демократії. Так чи інакше, але ЗМІ виконують замовлення - чи-то з боку політиків, чи-то держави, чи-то глядача, чи-то фінансово-комерційних структур або окремих особистостей. Це зумовлено перш за все фінансовою залежністю світових мас-медіа (і електронних у першу чергу). Утім, за кордоном (США), канали телебачення існують на комерційних засадах і надходження від реклами товарів та послуг дозволяють почувати себе вільно у виборі політичної позиції, бути більш об'єктивними у висвітленні політичного життя країни.
Оскільки результатом будь-якого впливу є формування визначеної громадської думки, спрямування її у певне, зумовлене інтересами контролюючих органів (чи-то капіталу) русло, відповідним чином добираються і методи впливу через ЗМІ (у межах даного дослідження - телебачення) на свідомість громадян. Тому досліджуючи площину взаємозв'язків і взаємних впливів політичних і телевізійних технологій, варто проаналізувати прийоми і методи комунікативного впливу телебачення та шляхи до маніпулювання громадською думкою, систематизувати їх в умовах розмаїття вітчизняних і зарубіжних досліджень [237], простежити, на скільки аудіовізуальне маніпулювання є безпечним за умов розвитку новітніх технологій психологічного впливу (нейролінгвістичного програмування і використання практики сублімативного сприйняття), і чи не обмежує свободу думки й слова, право людини на власне волевиявлення.
Аналіз перебігу виборів в Україні (парламентських 1994, 1998, 2002 років, президентських 1994 і 1999 років) дає підстави говорити про ті проблеми, що постають перед учасниками виборчого процесу в посттоталітарному суспільстві. Основними суб'єктами політичної дійсності під час виборів є політичні лідери, партії, блоки та електорат. При цьому посередниками у донесенні інформації є ЗМІ і телебачення в першу чергу. Тому постає необхідність визначення процесу обміну інформацією між суб'єктами політичної дійсності як політично-інформаційної комунікації. Для того щоб деталізувати проблеми посттоталітарних держав у період виборів, варто визначити основні суб'єкти цього процесу (політично-інформаційної комунікації.) Отже, чотири групи учасників політичного процесу, які безпосередньо беруть участь у політично-інформаційній комунікації, виглядають так:
- політична еліта - політичні лідери, партії, передвиборчі блоки;
- електорат;
- телевізійні канали, редакції, журналісти;
- контролюючі органи.
Перед цими учасниками політично-інформаційної комунікації під час виборів постають відповідні проблеми. Так перед політичними лідерами, партіями, блоками гостро постає проблема донесення своїх політичних позицій і передвиборчих програм до свідомості електорату найбільш ефективно. При цьому важливим завданням є використати якомога більшої кількості ефективних каналів впливу (у першу чергу телебачення) за найменші гроші. Оскільки проблеми функціонування телебачення розглядаються на тлі посттоталітарного суспільства, то для політичних лідерів, партій, блоків під час виборів очевидним і необхідним стає використання політичних впливів уже діючих (тих, що при владі) лідерів шляхом тиску на керівництво каналів телебачення.
Наступний учасник політично-інформаційної комунікації - електорат - має на меті сформувати власну думку щодо політичних лідерів партій, блоків, програми яких представляє телебачення. "Посттоталітарний глядач" орієнтований на довіру до інформації, що подається через телебачення. В решті-решт перед ним постає проблема вибору того кандидата, політичної сили, за якого він віддасть свій голос. Глядач бажає отримати якнайповнішу інформацію про всіх учасників виборчої кампанії, натомість не має можливості це зробити через необ'єктивність і нерівномірність висвітлення програм кандидатів та їхньої діяльності на телебаченні.
Політично-інформаційна комунікація відбувається через канал ЗМІ (тут - телебачення). Контроль за діяльністю журналіста в межах редакції здійснюється керівництвом каналу (а на нього, як зазначено вище, мають вплив владні структури) і безпосередньо керівництвом редакції, яке переслідує зростання популярності тієї чи іншої програми (зокрема, новин) та підготовку якісного телевізійного продукту, що має задовольняти інтереси глядачів. Втім, чи повинне телебачення представляти тих кандидатів, які мають низькі рейтинги і є "нецікавими" із точки зору створення навколо них чи-то неординарних, цікавих подій і новин, чи-то шоу, адже видовищність - запорука високих рейтингів телеканалів і телепрограм. В аспекті діяльності телебачення як одного з суб'єктів політично-інформаційної комунікації в період переходу від тоталітарної системи управління до демократичної, в часи становлення приватної власності і все більшої комерціалі