РОЗДІЛ 2
АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
ПАЛАЦОВИХ ТА САДИБНО-ПАРКОВИХ
АНСАМБЛІВ ГАЛИЧИНИ
КІНЦЯ XVIII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
Кінець XVIII - перша половина ХІХ ст. - складний і неоднозначний період в історії Європи і, зокрема, Галичини. Це доба буржуазних революцій, імперських воєн, формування концепцій національної політики, докорінних змін світогляду, переходу людства в нові соціально-економічні умови життя, пов'язані з процесом індустріалізації та урбанізації.
Важливі економічні та політичні зміни, що відбувалися в кінці XVIII ст. у Західній та Центрально-Східній Європі, безпосередньо торкнулися територій сучасної Західної України. Територіальні розподіли, проведені в цей період, залишалися незмінними понад сто років.
Три поділи Речі Посполитої, проведені поетапно у 1772, 1793, 1795 роках, не тільки поділили багату країну і змінили карту Центрально-Східної Європи, але і вплинули на хід історії українських земель. "Механізм поділів спирався на два прості міркування: по-перше, була потрібна російська інтервенційна армія для придушення реформістського руху; по-друге, російський наступ на Річ Посполиту становив загрозу для решти її сусідів - Прусії та Австрії" ?27, 683?. Таким чином, для захисту власних політичних і територіальних інтересів Прусія та Австрія змушені були погодитися з російськими діями щодо Польщі в обмін на певні земельні відшкодування. Прусія не заперечувала російську інтервенцію за умови, що до королівства увійде частина Західної Польщі; Австрія погодилася на частину Південної Польщі: територію Галичини і Буковини; до Росії відійшла майже вся Білорусія і терени Східної України.
Межі Галичини не завжди були однаковими і змінювалися залежно від політичної ситуації в Європі, могутності та амбіцій володарів краю. У XVIII ст. Галичиною володіла могутня до того часу держава Річ Посполита, яка пізніше поринула у внутрішню боротьбу шляхти, що не визнавала жодної централізованої влади. Ця ситуація полегшила її найближчим сусідам - Росії, Прусії та Австрії - на початку 1772 р. розділити між собою польські землі ?16, 135?. Австрія зайняла Галичину, аргументуючи це тим, що в XIII ст. Галицько-Волинська держава була певний час під пануванням угорського королівства.
Австрія зайняла Краків з околицями і частиною Сандомирського воєводства, територією поміж річками Віслою та Бугом - Холмщину, Південне Підляшшя, місто Львів і терени Східної Галичини. Новоутворена провінція отримала назву "Галичина", хоч для визначення польських земель існувала назва Західна Галичина - "Westgalizien", а для українських - Східна Галичина - "Ostgalizien" ?16, 136?. До рук Австрії Галичина перейшла у стані великого економічного і культурного занепаду. Особливо важким було становище української спільноти. Українське міщанство, пригноблене польською, більш заможною шляхтою, католицьким духовенством, ослаблене різноманітними податками, конфіскаціями майна та обмеженнями, втратило свою значущість ще на зламі XVII - XVIII ст. Стали неспроможними підтримувати належний рівень освіти і культури української спільноти колись могутні організації - братства. Це сприяло латинізації та полонізації українського населення. Слід зазначити, що в ті часи для українців першочерговою була не національна приналежність, ідентифікація народу проходила на конфесійному рівні. Опинившись після розподілу Речі Посполитої у незручному і незвичному для себе становищі, втративши більшість своїх привілеїв, заможна польська шляхта змушена була частково покинути терени Галичини і переселитися до Брацлавщини. Така політична та економічна ситуація вплинула на зміну стилю життя. Перерозподіл земельних наділів привів до зменшення володінь окремих осіб, що сприяло появі нових типів архітектурної забудови провінційних містечок і сіл.
Новоутверджений австрійський уряд прагнув змінити ситуацію на краще. У XVIII ст. реформи, проведені габсбурзьким імператорським двором, проводилися на теренах усієї імперії, але особливий вплив вони мали на Галичину. Відень поставив собі на меті реконструювати стару систему управління, в якій досі всевладно панувала польська шляхта, замінивши її на підпорядковане центральному апарату австрійське чиновництво, а також покращити соціально-економічне та духовне становище народу. Таким чином, у кінці XVIII - першій половині ХІХ ст. політичні зміни, що відбувалися в тогочасній Європі і не оминули Галичину, вплинули на соціокультурну ситуацію краю. Стрімкий урбаністичний розвиток Львова, зосередження в місті талановитих архітекторів, художників, науковців, поява постійних театрів, нових навчальних закладів і, водночас, міцність традицій попередніх епох сприяли швидкому вкоріненню ідей Просвітництва й естетичної системи класицизму. Теорія класицизму, а саме - прагнення до простоти, логічності, наукового обґрунтування і пояснення всіх явищ, були близькими для української філософської думки XVII - XVIII ст. Основні риси стилю в першу чергу були спорідненими з народним мистецтвом. На відміну від барокового прагнення до пишноти, надмірності, алогічності, класицизму притаманне прагнення до простоти та стриманості. Властиво, саме простота архітектурного вирішення, стриманість у декоруванні, наближеність до народних традицій сприяли популяризації нового типу палацових і садибно-паркових ансамблів кінця XVIII - першої половини ХІХ ст.
Попри стрімкий розвиток міст, зростання їх політичного та економічного значення, тогочасне життя провінцій, що мали аграрний характер, зосереджувалось у селі. У зв'язку з провідною роллю аристократії в суспільному житті кінця XVIII - першої половини ХІХ ст., саме заміська садиба шляхти була основним полем культурної діяльності. Багато часу аристократія проводила в місті, але жила переважно у селах.
2.1. Архітектурно-планувальні особливості
палацових та садибно-паркових ансамблів
Галичини кінця XVIII ст.
Кінець XVIII - перша половина ХІХ ст. характеризуються у Галичині стрімким розвитком будівництва. Значне культур