РОЗДІЛ 2
МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ СПОЖИВАННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ УКРАЇНИ ДО РИНКУ
2.1. Вплив ринкового реформування вітчизняної економіки на обсяг і структуру споживчих видатків населення
Після проголошення у 1991 р. державної незалежності перед Україною постала проблема переходу від неефективної директивно-планової економіки до економічної системи ринкового типу. Перехід від централізованого планування до ринкових відносин виявився складним і суперечливим процесом. Питання про вибір стратегії ринкової трансформації командної економіки і сьогодні викликає гостру наукову та політичну полеміку (див. напр. [6, 186, 4]). Залежно від тактики, методів та швидкості ринкової трансформації економічних систем посттоталітарних країн зазвичай вирізняють два основні підходи - шокову терапію (радикальні зміни) та градуалізм (поступові зміни) [54, 132, 4].
Прихильники ортодоксального сценарію радикальних змін наполягають на макроекономічних заходах, метою яких є зведення бюджетного дефіциту до мінімуму, проведення жорсткої монетарної політики та досягнення стабільності валютного курсу. Гетеродокси шокової терапії поряд із зазначеними пропозиціями рекомендують здійснювати також стабілізаційні заходи у сфері політики доходів. Натомість прихильники градуалізму вважають радикальні зміни надто дорогим соціальним експериментом. Погоджуючись із заходами щодо макроекономічної стабілізації і поступового формування ринкового механізму координації, вони водночас незгідні з необхідністю здійснення лібералізації економіки та швидкою приватизацією. Таким чином, план радикальної перебудови адміністративно-командної економічної системи значною мірою узгоджується із позицією монетаристів, натомість рекомендації градуалістського переходу до економіки ринкового типу звучать у дусі кейнсіанства.
Серед різноманіття трансформаційних процесів, що здійснювались у 90-х рр. ХХ століття згідно з різними підходами до ринкових перетворень, Україна обрала власну, на жаль малоуспішну, стратегію переходу. Серед основних чинників, що призвели до значних економічних та соціальних втрат, на першому місці виділяють надзвичайно складні стартові умови [115]. Однак, результати економетричного аналізу факторів, які впливають на економічний розвиток, проведеного для 25 країн із перехідною економікою, вказують на те, що несприятливі початкові умови визначають лише 10% успішності перебігу трансформаційних процесів. Натомість наполегливість у здійсненні реформ, структура уряду та його політика майже на 90% пояснюють економічну ситуацію у країнах, що знаходяться на перехідному етапі ринкового реформування [157, С.43]. Таким чином, саме послідовність економічної політики уряду є найбільш важливим фактором, що пояснює суттєву різницю у динаміці розвитку держав, у яких здійснюються ринкові перетворення.
Обраний Україною шлях переходу, на нашу думку, на практиці не відповідав жодному із згаданих підходів. Механізм державного регулювання економіки часто функціонував у прямому протиріччі із заявленими урядом цілями, а основні акценти державної політики зосереджувались на розв'язанні короткострокових проблем [157, С.110, 111]. Тому можна стверджувати, що "мова йде не стільки про свідому орієнтацію на ті чи інші "рецепти", скільки про збіг фактичного розвитку подій в економіці та монетарній сфері України з основними підходами кейнсіанців та монетаристів до вирішення проблем державного регулювання економіки" [26, С.356].
Упродовж 1991-1994 рр. економічна політика держави орієнтувалась переважно на вирішення короткострокових завдань і значною мірою відповідала кейнсіанським рекомендаціям щодо макроекономічного регулювання. Однак надмірне втручання органів державного управління у господарські процеси уповільнювало перебіг ринкових реформ і призводило до щораз більшого розбалансування економіки: обсяги національного виробництва швидко скорочувались, відбувалось гіперінфляційне зростання цін, простежувався значний дефіцит державного бюджету тощо.
З середини 1994 р. було проголошено курс на прискорення ринкового реформування. Монетарну політику було переорієнтовано на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу. Серед заходів фіскальної політики визнавалось за необхідне подолання дефіциту держбюджету, послаблення дефіцитного фінансування економіки та зменшення податкового тиску на основних суб'єктів господарювання. Такі зміни пріоритетів державної політики значною мірою узгоджувались із рекомендаціями монетаристського підходу. Однак, проголошеного курсу послідовно дотримувалось лише монетарне керівництво держави, до основних здобутків якого слід зарахувати фінансову стабілізацію національної економічної системи. Натомість загальноекономічна і зокрема фіскальна політика здійснювались й далі на засадах кейнсіанського підходу.
Такий монетарно-кейнсіанський дуалізм продовжував гальмувати хід ринкового реформування вітчизняної економіки. Хоча темпи зниження ВВП упродовж 1994-1999 рр. суттєво сповільнились, однак довгоочікуване економічне зростання відновилось лише з 2000 р. Основну увагу далі зосередимо на тому, як зміна макроекономічної ситуації в країні у перехідний період вплинула на обсяг і структуру споживчих видатків вітчизняних домогосподарств.
Для вивчення особливостей споживання населення на перехідному етапі ринкової трансформації використаємо три основні джерела державної статистичної звітності. Це показники системи національних рахунків (СНР), дані балансу грошових доходів і витрат населення1 (БГДВН) та матеріали бюджетних обстежень домогосподарств.
У СНР2 споживання домогосподарств відображається з допомогою двох показників: витрат на кінцеве споживання (або кінцевих споживчих витрат)3 і фактичного кінцевого споживання4 [102]. Динаміка реальних кінцевих споживчих витрат домогосподарств упродовж 1990-2002 рр. дещо відрізняється від поведінки реального ВВП (рис.2.1; розраховано за [96, С.35, 38;