РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ СІМЕЙНОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ
2.1. Загальна характеристика та особливості розвитку сімейного господарства в Україні
У світовій економічній практиці існують різні види класифікації підприємницької діяльності, однак ніхто з дослідників не прагне створити єдиної, яка б задовольняла всі вимоги науковців і об'єднувала всі види підприємництва. У кожній країні формуються власні класифікації, які відповідають стану розвитку підприємництва відповідно до прийнятих країною норм. В Україні теж не існує єдиної класифікації підприємницької діяльності за видами та формами її організації. У статистичній звітності розвиток підприємництва характеризується і оцінюється на основі використання відомої класифікації народного господарства за галузями та формами власності.
У розвинутих країнах світу підприємницьку діяльність прийнято класифікувати за ступенем ризику, обсягом виробництва, місцем у формуванні суспільного продукту тощо. Українські вчені, зокрема А.С.Даниленко, пропонують класифікацію підприємницької діяльності за видами діяльності, за формами власності, за формами організації підприємницьких структур. А.С.Даниленко зазначає, що кожна з ознак є базовою, носить комплексний характер і може диференціюватися на більш локальні ознаки [34;25].
Багато вчених як зарубіжних, так і українських, класифікуючи підприємницьку діяльність за формами власності та господарювання, виокремлюють два її різновиди: приватна підприємницька діяльність і державна підприємницька діяльність. Цієї класифікації дотримується і В.Черняк, який стверджує: "Що стосується співвідношення форм власності в моделі нашої економіки, то треба зазначити таке: ми стоїмо перед необхідністю формування двосекторної моделі економіки - державного і приватного секторів. Критерій поділу такий: все недержавне є приватним" [208;33]. Такий поділ форм власності та секторів економіки є цілком прийнятним для їх загального аналізу, але не достатнім для її економічних можливостей. Адже форми і види власності істотно розрізняються і класифікуються у розрізі недержавного сектора.
П.Макаренко у цьому аспекті виокремлює приватну власність, яка в свою чергу поділяється на індивідуальну і сімейну, коли окрема сім'я здійснює володіння, користування, розпорядження щодо всього майна господарства і землі; колективну власність, яка належить сукупності осіб [111; 66-67]. Індивідуальне підприємництво науковець поділяє на два види: некапіталістичне і капіталистичне. Критерієм такої класифікації він вважає участь у діяльності господарства найманих працівників. На нашу думку, такий поділ є умовним, тому що навіть соціалістичні господарства використовували найм працівників. Окрім того, найм робітників у сільському господарстві більшості країн світу має сезонний характер, а тому нема підстав говорити про сталість такої класифікації. Залежно від потреби рішення про найм робітників може прийматися, наприклад, в періоди ускладнених умов збирання урожаю. У процесі реформування аграрного сектора економіки почали формуватися також нові типи підприємств аграрного бізнесу, зокрема фермерські господарства та особисті підсобні господарства.
Тому ми вважаємо, що з огляду на домінування форми власності як критерію класифікації можна виокремити сімейну підприємницьку діяльність. Адже у кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в умовах СРСР фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до ринкових методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого сімейного бізнесу.
Сучасні українські дослідники виділяють такі складові підприємницького бізнесу, як: виробниче, комерційне та фінансове підприємництво [81,35]. Аналогічний підхід до проблеми спостерігаємо і у російських вчених, зокрема у Грузинова В.П. [31;397]. Вважаємо за доцільне використати названу класифікацію для поділу сімейних господарств за способом ведення господарства (рис. 2.1.1).
Рисунок 2.1.1. Класифікація сімейних господарств за видами господарювання
На наш погляд, виробниче підприємництво більшою мірою представлене фермерськими, особистими підсобними та ремісничими сімейними господарствами. Комерційне підприємництво охоплює заклади торгівлі і збуту (до комерційного підприємництва можна віднести "кіосковий" бізнес, "таксовий", "човниковий" тощо). Фінансове підприємництво поширюється завдяки ломбардам, обмінним пунктам тощо.
Так, виробниче підприємництво, з нашої точки зору, є діяльністю сімейного господарства, скерованою на переробку сільськогосподарської продукції, проведення робіт та надання послуг. Проте перед сімейними господарствами стоїть проблема у реалізації продукції (через посередників чи власними силами). На відміну від виробничого, діяльність комерційного підприємництва пов'язана з перепродажем продукції. Такі господарства не мають проблем, які стоять перед фермерськими, особистими та ремісничими господарствами (де дістати сировину для виготовлення певних речей; міндобрива для підживлення ґрунтів тощо). Основна проблема комерційного підприємництва - що купити, щоб продати і перепродати, отримавши при цьому якомога більший дохід від реалізації даної продукції. Фінансове підприємництво представляє собою діяльність сімейних господарств з надання фінансових послуг, зокрема фінансування коштів на розвиток виробничої та комерційної діяльності.
Сімейні господарства як різновид підприємницької діяльності класифікують також за стилями поведінки в області споживання та відпочинку. Пропаганда відповідного стилю життя сімейного господарства активно проводиться засобами масової інформації, крім цього проводяться певні соціологічні дослідження, зокрема сектором соціології