Розділ 2
СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
2.1. Політика державних асигнувань в Україні
"Про те, - чи приносять суспільні блага вигоди громадянам, що витрачають на них свої кошти, - ніхто не вправі судити, крім самих громадян."
К.Віксель
Проведений в попередньому розділі аналіз присвячено як визначенню нормативних функцій держави, що формують цілі, визначальні принципи та інструменти економічної політики, так і визначенню умов оптимального розміщення бюджетно-податкових структур для забезпечення виконання цих функцій фінансовими ресурсами. Нами було показано, які саме функції повинна виконувати держава для забезпечення максимального добробуту своїх громадян.
Позитивний аналіз, представлений у другому розділі, буде сфокусовано на фактичній діяльності влади, яка за своєю суттю уособлює в собі державу. В ідеалі ці дві функції повинні збігатися: ідеалізовані і фактичні функції стали б рівнозначними, адже влада буде робити те, що від неї очікується, і всі реформи, направлені на максимізацію добробуту, були б здійсненними. В реальному житті названі функції мають тенденцію до суттєвого відхилення. Завдання другого розділу дисертаційного дослідження полягає не тільки у пошуку амплітуди відхилення, а й у визначенні причин, що їх викликають.
Як було зазначено вище, основу функціонування будь-якої економічної системи становить діяльність влади по управлінню національно-державною економікою, багатством країни взагалі, а також фінансовими ресурсами держави, які можна визначити як "грошові нагромадження і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб" [188, 16-17]. Сучасна капіталістична система з відкритою економікою характеризується досить складною схемою кругообігу доходів та видатків. Спрощено-абстрагована схема такого кругообігу подана на рис. 2.1. Подання схеми обумовлено необхідністю чіткого визначення основних фінансових потоків в економіці, що лежать в основі подальшого дослідження. Як видно із рис. 2.1 - держава посідає ключове положення. Таким чином, до складу фінансових ресурсів країни входять ресурси всіх секторів економіки. До складу фінансових ресурсів державного сектору входить загальнодержавний фонд фінансових ресурсів (ресурси зведеного державного бюджету).
Рис. 2.1. Схема кругообігу доходів і видатків [37, 47]
C - сума споживчих витрат; I - інвестиції; S - заощадження; G - урядовий попит; Z - імпорт товарів та послуг; X - експорт товарів та послуг; T - чисті податки (різниця між податками та трансфертами); T-G - залишок, що вказує на позичкові потреби державного сектору; X-Z - чистий експорт; S-I - чисті заощадження;
Однією з основних функцій держави є забезпечення правових рамок функціонування економіки, в яких виділяють такі категорії діяльності влади як виробництво товарів і послуг, регулювання та надання субсидій приватним виробникам; купівля товарів і послуг; перерозподіл доходу, виплати конкретним суб'єктам для збільшення їх споживчих можливостей. Можна зробити висновок, що названі категорії діяльності влади відображають майже весь спектр державної діяльності та витрат, хоча і не відображають структуру бюджету держави. У розпорядженні держави знаходиться широкий комплекс ресурсів для забезпечення своєї діяльності: виробничі фактори для надання суспільних благ (освіта, охорона здоров'я та ін.); права власності на більшу частину народногосподарського капіталу, що включає, як відтворюваний (будинки, мости, споруди), так і невідтворюваний (природні багатства). Державу можна було б порівняти із приватною корпорацією, однак на відміну від неї, держава має легітимні права регламентувати діяльність суб'єктів господарювання, відносної державної (суспільної) власності на шляхи сполучення, землю і природні ресурси, які вона використовує у процесі виконання своїх функцій, і основне, держава наділена виключним правом стягування податків та зборів.
Як було визначено у параграфі 1.3, аналіз фінансового забезпечення економічної політики нерозривно пов'язаний із аналізом програм асигнувань. Адже питання доцільності тієї чи іншої програми економічної політики вирішується з урахуванням необхідних народногосподарських витрат. Згідно методології М.Л.Вайденбаума можна виділити 3 види народногосподарських витрат, пов'язаних із державним регулюванням [65]:
1. адміністративні витрати - це витрати, що пов'язані із розробкою, затвердженням та безпосереднім втіленням економічної політики;
2. витрати, перекладені бюрократією, - це витрати, які несуть платники податків чи отримувачі грошових коштів від уряду. Це може бути вартість часу, витраченого на подання звітностей чи заяв, вартість обліку для приватних суб'єктів економіки та багато іншого;
3. побічні витрати, які в свою чергу розділяють на:
* витрати входження на ринок та виходу з нього - додаткові витрати приватних корпорацій, що пов'язані із дотриманням державних вимог функціонування даного сектору економіки;
* витрати від уповільнення інноваційних процесів, що виникають внаслідок штучних перепон, створених владними структурами при допуску нових технологій на ринок;
* витрати від підвищення підприємницького ризику, які виникають внаслідок викривлення правил регулювання державними структурами;
* витрати від ухилення, що пов'язані із "проблемою зайця", який легальними чи нелегальними шляхами буде намагатись збільшити власний прибуток, уникаючи державного регулювання. Легальний шлях полягає у використанні суб'єктами господарювання вад в регулятивних нормах, а нелегальний, пов'язаний із переміщенням виробництва в тіньовий сектор.
Як витікає із названого, визначити повну вартість витрат національного господарства на розробку і здійснення економічної політики практично неможливо. Існує тільки орієнтовне