Ви є тут

Банкiвське iнвестицiйне кредитування: стан i перспективи розвитку.

Автор: 
Попова Наталя Василівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U002445
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН БАНКІВСЬКОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ
2.1. Аналіз діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування та проблеми її розвитку

Динаміка основних макроекономічних показників (Додаток Б) свідчить про певні позитивні тенденції у розвитку української економіки. За даними Національного банку України ріст реального ВВП у 2000 р. склав 105,9 %, у 2001 р. - 109,2 %, у 2002 р. - 105,2 %, у 2003 р. - 109,3 %. Промислове виробництво України за період 2000-2003 р. виросло на 112,4 %, 114,2%, 107,0 % і 115,8 % відповідно1. Крім того, позитивні зміни відбулися й в інвестиційній сфері: приріст інвестицій в основний капітал у 2000 р. склав 14,4 %, у 2001 р. - 20,8 %, у 2002 р. - 8,9 %, у 2003 р. - 32,5 % 2. На жаль, позитивна динаміка макроекономічних показників, яка намітилася за останні роки, лежить за межами істотних якісних змін. Насамперед, підйом відбувається після настільки значного й тривалого падіння, що даний ріст неадекватний економічній ситуації, що склалася. Крім того, справжнє та стійке економічне зростання завжди починається з активізації інвестування в реальну економіку, однак цього не відбувається.
Про гостроту проблеми інвестування в українській економіці може свідчити той факт, що в 1990-1997 р. обсяг інвестицій в основний капітал зменшився приблизно на 78,5 %, що значно більше, ніж загальні темпи падіння обсягів виробництва в країні. Розгляд динаміки індексів фізичного обсягу інвестицій в основний капітал (у відсотках до 1990 р.) (див. рис. 2.1) свідчить про згортання інвестиційного процесу в масштабах всієї економіки.

Рис. 2.1. Індекси реального ВВП, обсягів виробництва в промисловості й інвестицій в основний капітал за 1990-2003 рр. *
________________
* Побудовано автором за даними Держкомстату України та НБУ

Так, у 1991 р. індекс інвестицій в основний капітал склав 92,9 %, у 1992 р. - 58,6 %, у 1993 р. - 52,6 %, у 1994 р. - 40,8 %, у 1995 р. - 29,2 %, у 1996 р. - 22,8 %, у 1997 р. - 20,8 %, у 1998 р. - 22,1 %, у 1999 р. - 22,2 %, у 2000 р. - 25,4 %, у 2001 р. - 30,7 %, у 2002 р. - 33,4 %, у 2003 р. - 44,3 % [163; 164; 18, с. 52, 56]. Рівень інвестування національної економіки, як і раніше, залишається ще дуже низьким: у 2000 р. - 13,9 % ВВП, у 2001 р. - 16,1 % ВВП, у 2002 р. - 16,5 % ВВП, у 2003 р. - 37,5 % ВВП3.
На думку багатьох українських економістів, переважна більшість факторів, які обумовили зростання в українській економіці, знаходяться за межами країни і, головним чином, пов'язані з розвитком експортно-орієнтованих галузей економіки та нарощуванням їх зовнішньоекономічного обороту [89; 95; 166; 195]. Багато в чому така ситуація склалася внаслідок загального підйому світової економіки з другої половини 1999 року до кінця 2001 року, у результаті чого відбулося значне збільшення обсягів зовнішньої торгівлі України. У 2003 р. загальний обсяг експорту товарів склав 28947 млн. дол. США, збільшившись на 24,0 % у
порівнянні з 2002 р. (23351 млн. дол. США), обсяг імпорту збільшився на 28,3 % у порівнянні з 2002 р., склавши 27571 млн. дол. США4. Позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу в 2003 р. склало 1376 млн. дол. США (у 2002 р. - 1857 млн. дол. США) [18, с. 59]. Досить сильний вплив світової кон'юнктури на параметри економічного росту в Україні висуває необхідність перегляду пріоритетів реформування української економіки. Так, за словами С. Яременко, директора департаменту валютного регулювання Національного банку України, "якщо не приступити до роботи з базовими галузями промисловості, то черговий "зовнішній шок" може призвести до повного розвалу економіки" [77, с. 10]. У цих умовах на передній план виступає проблема залучення банківської системи до системи стимулювання економічного росту.
Висвітлення даних питань в економічній літературі призвело до формування альтернативних позицій, згідно з якими капітал банківської системи або визнається основним джерелом інвестування в сучасних умовах, або його значення як джерела інвестиційних ресурсів при фінансуванні економічного росту на найближчу перспективу не вважається суттєвим [204; 50].
Сформована структура вкладень банківських установ України у фінансування діяльності суб'єктів господарювання, яка характеризується превалюванням банківських кредитів, як джерела залучення ресурсів, є наслідком цілком закономірних явищ, при яких ринок акцій і облігацій у даний час не здатний повною мірою забезпечити істотний приплив інвестицій у нефінансовий сектор. Обіг акцій на вторинному ринку цінних паперів, падіння або підвищення котирувань, не приносить їх емітентам безпосереднього залучення додаткових фінансових ресурсів. Ресурси можна залучити тільки вдаючись до розміщення нових випусків. Ми вважаємо, що в українській економіці роль нових випусків акцій, як інструмента залучення ресурсів для підприємств, у найближчому майбутньому не буде значною, що пов'язано з відсутністю виплати дивідендів за акціями, значними витратами на емісію, побоюваннями з боку акціонерів втратити контроль над підприємствами у результаті додаткового випуску акцій і, як наслідок, побоюваннями "розмивання" прибутку для виплати дивідендів.
Участь банків у фінансуванні діяльності українських підприємств за допомогою придбання їх облігацій також пов'язана з певними проблемами й закономірностями. В українській економіці, якщо зважати на співвідношення обсягів банківського та нефінансового сектора, складається, на перший погляд, сприятлива ситуація для переходу підприємств до масштабного залучення ресурсів за допомогою емісії своїх облігації. Так, обсяг промислової продукції в Україні, який склав за результатами 2003 р. 220605 млн. грн. [18, с. 56], майже в 2,2 рази перевищив величину активів українських банків (100234 млн. грн.) [167, с. 48-51]. Проте детальний розгляд дозволяє виявити фактори, які перешкоджають розвиткові ринку боргових зобов'язань підприємств сфери матеріального виробництва.
По-перше, це криза неплатежів, в умовах я