РОЗДІЛ 2
Градаційний компонент у змісті складних сполучникових
конструкцій
Усебічне дослідження такого своєрідного мовного явища, як градація, передбачає розв'язання низки питань, першим із яких є визначення градації як мовної категорії.
2.1. Градація як явище семантичного рівня організації
складного речення
Як уже відзначалося, в українському мовознавстві градація ставала предметом осмислення в дослідженнях із синтаксису складносурядного речення. Градаційним уважається відношення, що виникає між предикативними частинами складносурядного речення зі сполучниками не тільки ... а й, не лише ... але й, не стільки ... скільки, та й, та ще й та ін., наприклад: Не тільки такі, як Віталик, тамували тут пригодницьку свою жагу, а й серйозні дядьки - голови колгоспів - брали участь у роздяганні цього сталевого велетня... (О. Гончар); Вона (блискавка від пострілу - С.Т.) була така різко сліпуча, що той, біля дерева, затулив вид рукою, та й Мілан теж несамохіть прищулився, очікуючи, коли вдарить грім (О. Лук'яненко).
Огляд літератури з питання засвідчив, що в поглядах дослідників на складні речення із градаційним відношенням частин не було єдності. Стан сучасних синтаксичних досліджень дозволяє зробити висновки про те, що суперечки, які виникають, спричинені недиференційованим підходом до аналізу градаційних конструкцій. Згадувалося також, що градація має місце в складних реченнях інших типів, відмінних від складносурядного речення, своєрідно впливаючи на їх семантику, однак відсутність несуперечливого загальноприйнятого визначення градації заважає тлумаченню цих явищ адекватно їх природі. Наблизитись до розуміння сутності градаційного відношення можна завдяки різноаспектному аналізу висловлень, що його формують, передусім складносурядних речень, які дістали назву градаційних. Це передбачає підхід до таких складних речень як одиниць, що мають кілька рівнів організації.
У сучасних дослідженнях складного речення прийнято диференціювати докомунікативний (статичний) аспект аналізу й аспект комунікативний (динамічний). Якщо в першому випадку речення визначається як певна автономна сутність, що зберігається за будь-яких умов функціонування цієї одиниці, то, розглянуте в комунікативному аспекті, воно виявляє свої властивості як частина тексту, як одиниця, ознаки якої зумовлені мовленнєвою ситуацією.
2.1.1. Розмежування формального і семантичного рівнів аналізу
складного речення в сучасних синтаксичних дослідженнях
На докомунікативному, статичному, рівні організації речення вичленовують два статичних аспекти: формальний (формально-синтаксичний) і семантичний (семантико-синтаксичний).
Складне речення на формально-синтаксичному рівні є поліпредикативною конструкцією. Кожній із його частин властива категорія предикативності, вони є предикативними одиницями, поєднаними за допомогою синтаксичного зв'язку в межах складного речення.
Складне речення будується за певним зразком, який є його структурною схемою. Структурна схема містить необхідні й достатні конструктивні ознаки речень, серед яких: 1) кількість поєднуваних предикативних одиниць конструкції та їх властивості; 2) вид синтаксичного зв'язку та засоби його вираження; 3) порядок розташування предикативних частин стосовно одна одної.
Семантико-синтаксична організація складного речення становить відносно самостійний рівень його організації, який істотно відрізняється від формально-синтаксичного. Семантична структура речення безпосередньо співвіднесена з предметами та явищами позамовного світу, вона відображає суттєві відношення між ними, моделюючи певні події, ситуації, стани речей.
Відомо, що зміст речення, особливості його семантики й раніше були предметом осмислення в синтаксичних дослідженнях. Однак у синтаксичних працях минулого зміст речення описувався у зв'язку з його формальною будовою - як такий, що визначався нею. Такий підхід перешкоджав повному виявленню й несуперечливому опису відношень між одиницями синтаксичної системи й визначенню сутності окремих її фрагментів. Лише в другій половині ХХ століття почалося послідовне вирізнення інших, крім формального, рівнів організації речення як самостійних аспектів його аналізу, передусім семантико-синтаксичного рівня. Однією з перших праць, де було обґрунтовано виділення семантичної структури речення поряд із його формальною і комунікативною структурами, є стаття чеського дослідника мови Ф. Данеша "Про три аспекти синтаксису". У цій статті вчений зауважує, що чітке розуміння відмінностей між різними сторонами речення дозволило б уникнути багатьох непорозумінь у суперечках з питань синтаксису. Ф. Данеш пропонує розрізняти при аналізі речень три рівні: 1) рівень граматичної структури речення; 2) рівень семантичної структури речення; 3) рівень мовленнєвої організації висловлення [188, 225].
Необхідність у диференційованому підході до складного речення, у вирізненні різних рівнів його організації, у тому числі й семантичного, було усвідомлено у зв'язку з розв'язанням проблемних питань, що постали перед синтаксистами через недостатність традиційних способів аналізу, які не мали достатньої пояснювальної сили й не могли задовольняти потреб сучасного синтаксичного опису цієї одиниці.
Недиференційоване уявлення про складне речення долається у вченні В.А. Бєлошапкової про ознаки цієї одиниці. Дослідниця виділяє три класи ознак складного речення, різних за їх природою: формальні, формально-змістові і змістові [22, 204-205]. На думку вченого, властиві різним рівням організації складного речення, ці ознаки прямо або опосередковано пов'язані одна з одною.
Формальні ознаки зумовлюють лише формальну організацію речення. Вони охоплюють такі особливості складного речення, як потенційний кількісний склад мінімальної конструкції (закритий або відкритий синтаксичний зв'язок), характер синтаксичного зв'язку між предикативними частинами складного речення, особливості будови цих частин.
Формально-семантичні озн