РОЗДІЛ 2
Суспільно-політичне становище Іспанії в середині XIX ст.
2.1. Cоціально-економічні процеси
Важливою складовою ліберальної концепції суспільного розвитку, що утвердилася в Іспанії в середині XIX ст., була економічна теорія, яка передбачала закріплення, поряд із політичними свободами, права підприємницької ініціативи. Результатом цього стало утвердження нової форми господарської діяльності, в якій вирішального значення набув принцип приватної власності. Це позначилося на соціальній стратифікації іспанської спільноти і, відповідно, втілилося в її політичному поступі.
Прикметною ознакою цього часу став інтенсивний промисловий розвиток Іспанії, який, подібно до особливостей соціально-економічного поступу інших європейських держав у XIX ст., відповідав процесам, що були притаманні "промисловій революції". Її основою, в іспанському варіанті, стало прогресивне законодавство 1854-1856 рр. безпосередньо втілене у "Генеральному законі про залізниці" (2 червня 1855 р.), "Законі про кредитні товариства" і "Законі про емісійні банки" (28 січня 1856 р.) /15/2).
Оскільки основні ліберальні права і свободи вже були закріплені в конституційній практиці країни протягом 1830-1840-х рр., головна увага економічної політики була звернена на реформу банківської та фінансової системи Іспанії. Обидва закони, прийняті 28 січня 1856 р., легалізували притік чужоземного капіталу, передусім французького, уможливили більш ефективний перерозподіл внутрішніх ресурсів ("Закон про кредитні товариства") та збільшили кількість "емісійних" банків, які мали бути створені в столиці кожної провінції ("Закон про емісійні банки") 3). Так, відповідно до статистичних даних, поданих сучасним іспанським дослідником економічної історії Ґабріелем Тортельєю Касаресом, станом на 31 грудня 1864 р. у країні діяло 60 банків, з яких 57 було створено починаючи з 1856 р. Сукупний капітал цих фінансових установ, покликаних здійснювати кредиторську діяльність, складав не менше 360,35 млн. песет /218/4). Безпосереднім результатом фінансової реформи стала активізація будівництва залізниць 5), що здійснювалося окремими приватними і державними підприємствами за рахунок чужоземного капіталу і відповідно до "Генерального плану" 1855 р. Протягом другої половини XIX ст. протяжність залізниць зросла з 28 км у 1850 р. до 13166 км у 1900 р. /218/6).
Індустріальному розвитку Іспанії протягом окресленого часу був притаманний постійний приріст виробництва. Проте, у порівнянні з такими провідними європейськими державами як Англія чи Франція, поступ іспанської промисловості відбувався з певним спізненням /118/7). До традиційних галузей індустрії країни належали текстильна, зосереджена головним чином в Каталонії; металургійна, центрами якої були: у другій чверті XIX ст. - Малаґа, а від 1850-х рр. - Астурія та Біскайя; і добувна промисловість, також зосереджена в основному на півночі Іспанії /104, 219/8).
Характерною ознакою економіки держави цього часу залишалася перевага сільськогосподарського виробництва. Станом на 1859 р., 66,7% населення працювало на селі /175/9). Найбільшою соціальною проблемою цієї галузі був "земельний голод", що викликав зростання кількості емігрантів на американський континент. Аграрному виробництву також була притаманна перманентна криза, яка особливо загострилася в останній третині XIX ст. внаслідок неспроможності іспанських виробників хліба конкурувати з дешевим імпортом зерна з Америки і Австралії. Це зумовило необхідність переорієнтації сільського господарства країни на вирощування спеціальних експортних культур (оливки, виноград, апельсини) /104/10). Внаслідок цього в країні збереглися, а в таких регіонах як Андалусія і розширилися, великі земельні володіння типу латифундій.
Зміна характеру землеволодіння в іспанському селі на законодавчому рівні остаточно була закріплена протягом 1830-х рр. і втілилася у ліквідації залежної (васальної) системи. У результаті колишні сеньйоріати отримали статус приватної власності з правом вільного продажу. Значення найяскравішого прояву лібералізму в земельному питанні набули т. зв. "закони про дезамортизацію", які передбачали націоналізацію державою і продаж з аукціонів земельної та іншої власності, що належала різноманітним суспільним інституціям (церкві, короні, громаді). Ці закони приймалися різними, за політичною ознакою, урядами протягом всього XIX ст., а першочерговою метою їхнього запровадження була потреба наповнення бюджету країни. Найінтенсивніше амортизаційне законодавство використовувалося протягом 1836-1837 і 1854-1863 рр. /218/11). Проте, такі елементи земельної реформи не привнесли значних змін у характер соціальних відносин на селі. Продаж націоналізованої власності з аукціонів сприяв збільшенню латифундій, а переведення сеньйоріатів у приватне володіння зберегло традиційну схему взаємин: землевласник - орендар - найманий робітник 12).
Попри значні досягнення в економічному розвитку Іспанії протягом 1850-1860-х рр. найвагомішим недоліком цього часу, як стверджують іспанські дослідники, стало перетворення держави в "заручника великих зовнішніх і внутрішніх кредиторів, які отримали значні вигоди в політиці та економіці" /104/13). Це чисельно невелика група осіб, для визначення яких використовувався традиційний термін "капіталісти", що зайняли провідні позиції в соціально-економічній сфері. Вони й здобули можливість вирішального впливу на суспільно-політичне життя країни. Одним з результатів цього процесу стало утворення різноманітних політичних угруповань, які, досить часто, виконували функції "груп тиску" і прагнули до захоплення влади з метою забезпечення власних економічних інтересів.
Вирішального значення у соціальному розвитку Іспанії другої половини XIX ст., подібно до інших країн західної Європи, набув феномен урбанізації, що загалом відповідав динаміці росту всього населення країни. Так, від часу першого офіційного перепису в 1857 р., загальна кількість населення протягом зазначеного періоду збільшилася практично на 17%
- Київ+380960830922