РОЗДІЛ 2
ЧАСОВО-ПРОСТОРОВА СЕМІОСФЕРА
2.1. Структура і час
Аналіз послідовності розгортання весільного дійства, виявляє, що причини його варіативності ховаються зокрема у часовому та просторовому чинниках. Отже час та простір у ритуалі є надзвичайно важливими, якщо не головними якостями структури. Сприйняття оточуючої реальності у вигляді просторово-часової організації властиве людині на всіх етапах розвитку і обумовлене особливостями будови її мозку [169:109]. Однак у ритуалі категорії простору і часу мають конкретно-предметний статус.
Питання дня, пори року завжди важливі для здійснення весілля. В архаїчному світогляді час циклічний. Його знаковим втіленням є коло. Такий час завжди повторюваний, і життя нинішнє є якомога точнішим відтворенням минулого. Тоді окремий обряд стає частиною світоглядної системи, що виникла до становлення законів історизму. Саме повторюваність усіх життєвих етапів забезпечує давньому родовому колективу як цілісному організму стабільне безперервне існування: "Час у первісному суспільстві - це не звичний і звичайний для нас векторний час: час не тече лінійно із минулого у майбутнє, він або не рухається, або рухається по колу. Через певні проміжки повертається те, що колись уже було. Циклічність в усвідомленні часу первісним суспільством зберігалася і набагато пізніше в набагато більш розвинених соціальних системах, що значною мірою обумовлювалось невичленованістю людини з природи і пов?язана із цим підлеглість її свідомості періодичним змінам природних сезонів" [60:107]. Народна традиція базується на постійній циклічній повторюваності весільного ритуалу, який є лише однією з ланок буття цілого роду, общини. Вона існує колективно, єдиним цілим організмом, в житті якого зміна пір року пов?язана насамперед з послідовним проходженням різноманітних господарських та святкових періодів. Ці два види життя давнього колективу ніколи не з?єднувались. В цьому сенсі весільний ритуал збігається з періодами сакрального часу.
Закони циклічного часу в сучасному обряді корелюються з часом лінійним, коли кожна ритуальна частина в ході розгортання має початок, кульмінацію і закінчення, однак не втрачає ознак замкненого циклу. Така циклічність не лише пронизує хід дійства, а й пов'язує його з певними часовими параметрами, зокрема з днями тижня або місячними фазами. Ключовими точками відліку в народному весільному ритуалі найчастіше є поняття середини дня i ночі, узгоджені з рухом Сонця. Щодо весілля у Центральному Поліссі часові параметри репрезентовані поняттями "з дня" (полудень), "на ноч", "до дня" тощо.
Час у весіллі має емоційне забарвлення. Так точка відліку передшлюбних переговорів узгоджується з поняттям доброї пори: "Дай Боже в добру пору почать, а в луччу кончіть". "Попити", як початок ритуалу, відбувалися серед тижня, у так звані "легкі" дні м'ясоїду. При цьому намагались уникати місячної фази "молодика", яка, за місцевими уявленнями, позбавлена властивостей космічної енергії, а отже, повноти і пов'язаних з нею багатства та здоров'я. Народжені y цій фазі діти пoгано ростуть, не мають достатньої життєвої сили і піддаються "зурочуванню" та "насиланню". Г. Т. Пашкова фіксує традицію ходіння свататись у пісні дні (с. Сновидовичі Рок. Р.) [259]. Але у місцевому світогляді середа і п'ятниця мисляться не лише як піснi, а й як жіночі дні, покровителькою яких у давніх слов'ян була Мокош, а у християнстві Параскева. Протиставлення числа "4", яке, зокрема, має відношення до четверга, і числа "5", що відповідає п'ятниці, окремі науковці порівнюють із протиставленням Перуна і Мокоші [163:51].
Для сватання найчастіше обирали вечірню пору в суботу ("проти неділі"). Цей звичай фіксується на більшій частині регіону. У селах Чорнобильського р-ну, розташованих на кордоні з Білоруссю, сватання пов'язане виключно з неділею (с. Зимовище, Крива Гора, Красно, Паришів Чорн. К.). "У святу нєдєлю толькі ішлі в свати, а інше - грєх" (с. Крива Гора Чорн. К.). Неділя згадується і у пісенних текстах: "Суді, Боже, нєдєльку дождаті, сберу люді та й пойду у свати..." (с. Андріївка Ол. Ж.). Тривалість сватання в минулому, безумовно, була пов'язана з матеріальними можливостями. Якщо вечеря сватів відбувалась у суботу, то в неділю традиційним було снідання. Недільне ж сватання передбачало лише вечерю. Не виключено, що у давнину сватання мало більш розгорнуту структуру. Натяк на це зустрічаємо в одному з місцевих пісенних текстів: "Вішей, сватко, вішей, да убів копу мішей, в понеділок білі, в вовторок лупілі, в середу в квас клалі, в четвер вітягалі, в п?ятніцу кроілі, в суботу шубі шили, а в нєдєлю надєвалі да людєй дівувалі" (с. Листвин Ов. Ж.). Традиція сватання впродовж тижня зафіксована на початку минулого століття і на Чернігівщині [109:150]. На означеній же території фіксуємо випадки, коли "у свати" ходили тричі: "Дівка щоразу хліб вертає, а за третім - приймає, тут і запітки роблять" (с. Кам?янка, Обсіч Рок Р.) [259]. Якщо в українському весіллі практикувалась дворазова відмова, то у білорусів сватання могли повторювати до десяти разів (с. Березове Рок. Р.) [259]. Отже, у частині, присвяченій веденню передшлюбних переговорів, спостерігаємо два типи часового фактора - у вигляді розгорнутого або повторюваного дійства. Серед назв днів тижня, які пов?язані не з астрологічними уявленнями, а з їхнім взаємним розташуванням, лише "субота" є запозиченою з єврейської й має аккадське коріння. Її первинна етимологія визначена терміном "повня", що корелюється з народними уявленнями про "щасливість" фази повного місяця [97:23].
У весіллі час, безумовно, пов'язаний і з темою переходу, якій підпорядковані обряди родинного циклу [49; 132; 133]. Так, сватальний і шлюбний періоди мають бути відділені між собою у часі. У проміжку між ними наречена мала щонеділі впродовж шести тижнів вдягати спеціально виготовлений для цього вінок (с. Дмитрівка Ксв. К.). Не можна не помітити паралелі у термінах передшлюбного носіння вінка та введення до церкви породіллі, а отже, відповідність
- Київ+380960830922