РОЗДІЛ 2
Самоосвіта як невід'ємна складова професійної самореалізації молодих фахівців.
2.1. Молоді фахівці як соціально-статусна група, її специфіка та місце у системі суспільних відносин
Політичні, економічні, соціальні зміни, які сьогодні відбуваються у суспільстві, потребують поглибленої уваги фахівців майже всіх, без винятку, галузей соціологічної науки. Особливо гостро сьогодні постає потреба вирішення проблем молодих фахівців, що залишилися поза увагою громадськості та науковців. Унікальна за своїм драматизмом ситуація, в якій опинилися в останні роки молоді фахівці: з одного боку, постійна потреба суспільства в оновленні професійних кадрів, їх "омолодженні" в усіх галузях виробництва, з іншого - зростання кількості безробітних в українському суспільстві, серед яких молодь займає далеко не останнє місце; внесла суттєві корективи в їх настрої, ціннісні орієнтації, ідеали. Проблема соціологічного дослідження професійної самореалізації та професійного самовдосконалення молодих фахівців ускладнюється, на нашу думку, ще й тим, що в науковій соціологічній літературі не існує чіткого визначення такої соціально-статусної групи населення як "молоді фахівці". Дослідники, які у своїх працях так чи інакше звертаються до розгляду проблем "молодих кадрів", використовують термін "молоді фахівці" як щось стале і зрозуміле, що не потребує пояснення, а це, в свою чергу призводить або до надто широкого його використання, або - до надто вузького.
Перш, ніж розглядати стан та механізм реалізації самоосвітнього процесу молодими фахівцями, ми вважаємо за потрібне визначитися з сутністю цієї категорії населення як конкретної соціально-статусної групи та схарактеризувати її специфіку і місце у системі суспільних відносин.
Класифікація соціальних груп, як відомо, можлива за різноманітними критеріями, серед яких необхідно виокремлювати суттєві. Насамперед, при вивченні суспільства та закономірностей його розвитку необхідно виокремлювати групи за сферою їх виникнення та функціонування, тобто основними в суспільстві є соціально-економічні та соціально-професійні групи (класи). Взагалі, соціальна група - це відносно стійка, історично сформована сукупність людей, які об'єднані на основі загальних соціально значущих ознак [146, 130]. Це поняття є родовим щодо понять "клас", "колектив", "спільнота", "покоління", оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності за свою основу мають відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, стилю життя тощо. У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:
1) спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, які зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності);
2) спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією);
3) груповими настановами та ціннісними орієнтаціями.
Розподіл на соціально-професійні групи у суспільстві може бути розглянутим, на наш погляд, у двох аспектах. По-перше, маються на увазі такі відмінності у специфіці конкретної праці між окремими професіями, які не носять соціально-економічного характеру (наприклад, між токарем та слюсарем). По-друге, професійний розподіл праці виступає також як закріплення за різними групами соціально неоднорідних позицій, функцій та ролей. Це зумовлено відмінностями в характері праці та її умовах, кваліфікації робітників (наприклад, токар та інженер). У другому випадку професійні відмінності включають у себе відмінність за кваліфікацією та елементами соціально-економічної нерівності. Тобто, фахівці відрізняються від нефахівців саме за цими ознаками: кваліфікацією та певним місцем у системі суспільної ієрархії (фактором соціально-економічної нерівності). До цього можна додати і розподіл соціально-професійних груп за віком: молоді фахівці та працівники зі стажем роботи.
У теоріях соціальної структури та соціальної стратифікації суспільства проблема вікової структури фахівців, визначення конкретного змісту поняття "молодий фахівець", його меж як соціального прошарку майже не розроблялася науковцями. Недостатньо дослідженим у соціологічній літературі є і саме поняття "фахівець". Найбільш поширеним є визначення фахівців як суспільного прошарку, до якого входять люди з вищою освітою [156, 285; 137, 96; 22, 270]. Але ми вважаємо, що поліструктурність суспільства, тобто наявність ієрархічних структур різних рівнів, складність кожної структури потребують більш ретельного й диференційованого підходу при класифікації соціально-професійних груп. Необхідно брати до уваги те, що в середовищі тих, кого називають фахівцями, є відмінності за характером діяльності, рівнем освіти, доходам. Так, С.Кугель та О.Нікандров до цієї категорії відносять фахівців з вищою освітою (зокрема і тих, хто має вчене звання кандидата або доктора наук); фахівців з середньою спеціальною освітою, а також конторських, торгових та інших робітників, які не мають вищої або середньої спеціальної освіти, але не працюють фізично [84, 29]. Отже, за С.Кугелем та О.Никандровим, праця близько половини осіб, віднесених ними до "фахівців", не потребує вищої освіти. В соціологічних дослідженнях 70-х років минулого століття висунуто такий критерій до освіти й характеру праці фахівців: творча праця, яка потребує вищої освіти [25, 9]. За межами групи фахівців залишилася та частина робітників з вищою освітою, яка виконує лише виконавчі функції. Таким чином, обслуговуючий персонал адміністративних, господарчих, наукових закладів не включається до категорії "фахівців", а являє собою своєрідний прошарок між фахівцями та іншими робітниками. Таке положення, на нашу думку, не є вірним, тому що цей підхід не враховує кваліфікації робітників, а також соціально-психологічних умов та факторів виробництва.
На наш погляд, для конкретного визначення поняття "фахівець" необхідно розробити типологію праці. Типологі