Розділ 2 Шляхи підвищення ефективності стратегічного планування 84
2.1. Трансформаційні форми стратегічного планування та оцінка їх
ефективності 84
2.2. Макроекономічні передумови підвищення ефективності стратегічного
планування 121
2.3. Удосконалення регулювання ефективності стратегічного планування 144
Висновки до розділу 2 169
ВИСНОВКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 175
ДОДАТКИ 192
ВСТУП
Досвід розвинених країн свідчить про неможливість довгострокового
соціально-економічного розвитку виключно на основі ринкового саморегулювання.
Збереження високих темпів зростання вітчизняної економіки в довготривалій
перспективі потребує стратегічного узгодження економічних інтересів власників
об’єктів господарювання [1Примітка. Це власники умов, процесу, результату та
засобів виробництва. Надалі – власники об’єктів господарювання.]. Формою
реалізації зазначених інтересів є стратегічне планування, а критерієм її
повноти виступає ефективність стратегічного планування.
Розвиток стратегічного планування історично поступається іншим альтернативним
саморегульованому ринку формам довгострокової ув’язки економічних інтересів. Це
зумовило затримку в науковому аналізі його закономірностей, що не сприяє
прискоренню економічних перетворень в Україні. У наукових дослідженнях
стратегічного планування превалює функціональний підхід, що не дозволяє виявити
його внутрішню природу та взаємозв’язки з іншими економічними категоріями.
Необхідною умовою адекватного впровадження стратегічного планування в практику
господарювання є вірне з’ясування його теоретико-методологічних основ, змісту,
відмітних рис та ефективності.
Неспроможність саморегульованого ринку забезпечити стратегічну ефективність
реалізації економічних інтересів власників об’єктів господарювання актуалізує
дослідження ефективності стратегічного планування в перехідній економіці
України. В мінливих економічних умовах посилюється залежність результативності
перетворень від визначення перспективних цілей, стратегій їх досягнення,
послідовності втілення останніх, пропорцій розподілу ресурсів в економіці,
динаміки її довготривалої рівноваги.
Розкриття змісту ефективності стратегічного планування вимагає комплексного
аналізу процесу формування результату та витрат стратегічного планування,
виявленню витоків відповідної форми ефективності, критерію. Це відкриває
можливість розробки ефективних форм стратегічного планування, адекватних
розвитку перехідних економічних процесів. Обґрунтування показників
результативності кожної такої форми допоможе сформулювати практичні
рекомендації щодо факторів та напрямів підвищення ефективності стратегічного
планування в українській економіці. На основі аналізу підвищення ефективності
стратегічного планування формується підґрунтя оптимізації економічних процесів
у напрямі досягнення стратегічних цілей реформування, сталості економічного
зростання.
Для безпосереднього дослідження ефективності стратегічного планування вже
сформовано ґрунтовні гносеологічні передумови. Певні їх аспекти відображає
теорія планомірності, що акумулювала потужний арсенал ідей, методологічних
підходів і має значний потенціал подальшого розвитку та практичного
використання. Важливий внесок у розробку цієї теорії зробили радянські вчені, в
роботах яких містяться дослідження закону планомірності, його зв’язку з іншими
економічними законами, місця планомірності в системі економічних категорій,
сутності, суперечностей форм планомірності та рекомендації щодо їх
удосконалення. Втім, дискусійними залишаються питання зв’язку планомірності та
ефективності, оцінки ефективності форм планомірності тощо. Головні висновки та
результати зазначених розробок відповідали вимогам адміністративно – командної
економічної системи і втілення таких опрацювань в перехідних умовах передбачає
їх критичне переосмислення.
При аналізі основних принципів функціонування свідомих форм і методів
господарювання в ринкових умовах досить плідними є роботи: Дж.Гелбрейта,
Дж.Кейнса, Р.Коуза, Ф.Найта, Х.Ламперта, Л.Ерхарда, Дж.Робінсон, П.Самюельсона,
Е.Хансена, Р.Харрода, Дж.Хікса, О.Тоффлера, та інших зарубіжних вчених, що
стосуються вибору найбільш ефективного варіанту поведінки суб’єктів
господарювання в умовах обмеженості економічних ресурсів, їх раціонального
розподілу при невизначеності ринкових процесів, виробництві суспільних товарів,
інтерналізації зовнішніх ефектів. Зарубіжні автори розглядають проблеми
використання альтернативних ринку форм в контексті нівелювання його
недосконалостей. Приклади втілення зазначеного представлені в економічних
розробках І.Ансофа, П.Друкера, Ф.Котлера, М.Мескона, Дж.Эванса, Т.Сонталайнена
та інших вчених, які концентрують увагу на ефективності стратегічного
планування окремих суб’єктів господарювання. Втім зазначені розробки
відповідають розвиненим ринковим умовам господарювання, що ускладнює їх
безпосереднє втілення в перехідній економіці України.
В країнах з перехідною економікою окремі аспекти ефективності стратегічного
планування розглядають Л. Абалкін, О. Балобанов, О. Бєлорус, В. Беседін,
О. Бузгалін, В. Геєць, М. Долішній, Б. Кваснюк, І. Лукінов, С. Наливайченко,
Є.Панченко, В.Радаєв та інші провідні українські та російські вчені. У працях
науковців досить плідними є асимілювання національних гносеологічних традицій
ефективності планування з закордонним досвідом стратегічного планування,
насамперед, окремих суб’єктів господарювання.
Існуючі конкретно-економічні розробки розвитку стратегічного планування в
перехідній економіці відображають переважно
- Київ+380960830922