РОЗДІЛ 2
ПАРЛАМЕНТСЬКА БІЛЬШІСТЬ І ПАРЛАМЕНТСЬКА МЕНШІСТЬ ЯК ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ГІЛКИ ВЛАДИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД
2.1. Парламентська більшість: принципи формування, роль та значення в організації стосунків між гілками влади
Парламентська політика є складним процесом, головним завданням якого має бути підвищення ефективності законодавчої діяльності з метою виконання цілої низки відповідних парламентських обов'язків. Одна з головних проблем, що постає перед парламентами багатьох країн світу, полягає у виробленні оптимальної моделі стосунків між представниками різних партій, представлених у законодавчому органі, насамперед тому, що процес прийняття політичних рішень неминуче пов'язаний з принципом утворення парламентської більшості.
Питанню інституційного оформлення та політичних наслідків застосування процедури утворення парламентської більшості на основі коаліції фракцій (груп) в український та зарубіжній літературі приділяється помітна увага. Дослідники парламентаризму визначають парламентську більшість як необхідну кількість членів парламенту, голоси яких потрібні для прийняття рішення з розглянутих питань [150 (c. 3)].
Тобто під більшістю в представницькому органі демократичного суспільства розуміють групи депутатів, які, реалізовуючи право на здійснення влади через голосування в парламенті, отримали чисельну перевагу.
Відповідно групи депутатів, які при голосуванні не отримали такої переваги, визначаються як меншість.
Розрізняють види парламентської більшості: за кількісним складом парламентаріїв, за кількісним складом парламентської більшості, за часом існування та іншими ознаками.
За кількісним складом парламентаріїв визначають: 1) більшість від присутніх (зареєстрованих) членів парламенту під час голосування; 2) більшість від існуючого кількісного складу парламенту; 3) більшість від конституційного складу парламенту. За кількісним складом парламентської більшості виділяють просту (абсолютну) парламентську більшість (50% плюс хоча б один голос) і кваліфіковану парламентську більшість (2/3, 3/4 конституційного складу парламенту). За часом існування розрізняють постійну парламентську більшість і ситуативну парламентську більшість [48].
Як свідчить світова парламентська практика, більшість формує партія, що перемогла на виборах або коаліція партій-переможниць, яка доволі швидко трансформується у коаліцію парламентських фракцій. Найскладнішим завданням при формуванні більшості на основі коаліції фракцій є неможливість зробити коаліцію постійною (фіксованою) на весь період роботи парламенту. Як більшість, так і будь-яка політична група в парламенті не може бути сформованою один раз і залишатися незмінною впродовж усього терміну повноважень парламенту. Це пояснюється тим, що у переважній кількості демократичних країн регламент не забороняє членам будь-якої політичної групи (фракції) під час голосування з певних питань приєднуватися до інших груп (фракцій). Тому досягти статичного поділу на більшість і меншість (стабільності парламентської більшості) в усіх без винятку законодавчих питаннях практично неможливо.
При детальному розгляді правового поля, що регламентує діяльність парламентської більшості на основі коаліції фракцій у парламентах світу, виявляється, що у багатьох випадках конституції, закони і навіть регламенти його просто не визначають.
Діяльність парламентських груп і фракцій регламентується: конституцією країни; регламентом законодавчого органу; безпосередньо чи опосередковано законами; не регламентується жодним нормативним документом. Особливості практичних аспектів регламентації прав і повноважень парламентських груп та фракцій у законодавчих органах західноєвропейських демократій можна навести на прикладі діяльності парламентів Франції, Фінляндії, Німеччини та Італії.
Франція. У французькому парламенті (Національній Асамблеї) існують дві робочі структури: політичні групи, які здебільшого створюються на основі політичних партій, і постійні комісії [55].
У Національній Асамблеї парламентська група повинна складатися принаймні з двадцяти членів. У Сенаті групі потрібно мати тільки п'ятнадцять членів. Політичні групи створюються шляхом подання голові Зборів (у Сенаті - голові Сенату) заяви, підписаної всіма членами групи, що містить основні принципи діяльності групи. Великі політичні групи, що мають численне представництво в обох палатах парламенту, для утворення робочих структур і внесення змін до регламенту вдаються до принципу пропорційного представництва. Дисципліна, яка щораз більше зміцнюється в групах, є важливим чинником політичного функціонування парламенту, особливо через те, що кількість індивідуальних ініціатив депутатів та сенаторів зменшується.
Конституція передбачає, що закони повинні прийматись обома палатами в ідентичному вигляді. Процедура, відома під назвою "човник", дозволяє проводити послідовне обговорення законопроекту і голосування в обох палатах доти, поки вони не досягнуть згоди по всіх положеннях. Таке може трапитися, коли та ж сама політична більшість домінує в обох палатах. Але якщо в кожній палаті різні більшості, то існує реальний ризик, що справа зайде в глухий кут. Для того, щоб уникнути можливих блокувань, стаття 45 Конституції Франції передбачає процедуру примирення позицій Зборів та Сенату, а також, за необхідності, заключну процедуру, яка віддає перевагу Національним зборам. Проте не існує положення, яке б вимагало створення більшості.
У випадку цілковитої політичної незгоди між обома палатами прем'єр-міністр має право запропонувати Національним зборам самим прийняти рішення в останньому читанні.
Перегляд Конституції вимагає схвалення статей в ідентичному вигляді Національними зборами і Сенатом, перш ніж їх буде подано на ратифікацію народним референдумом або спільною сесією Національних зборів і Сенату, скликаних на Конгрес. В останньому випадку рішення повинне прийматися більшістю у три п'ятих голосів.
Фінляндія. Існуючий у Фінляндії звичай формування вла
- Київ+380960830922