Розділ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ
ПРОЦЕСАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ
2.1 Особливості організаційних форм інноваційних підприємств
Найбільш розповсюдженою сферою створення інновацій є наука, оскільки основні задачі і напрями її функціонування - це розробка і реалізація інновацій в циклі "дослідження-виробництво", при цьому в наукових інноваційних процесах вже на ранніх стадіях повинна бути досить повно усвідомлена ідея нового продукту або технології, виявлені можливості і умови їх здійснення [66]. Але інноваційні процеси тієї або іншої спрямованості здійснюються у всіх сферах соціальної і економічної діяльності держави, на підприємствах різних форм власності. Таким чином, переважаюча частка інновацій створюється в рамках інноваційного підприємства, самостійних або таких, що входять в більш великі підприємства, працюючих переважно в сфері науки, а також в різних галузях народного господарства. На інноваційному підприємстві створюються інтелектуальні продукти, інновації, що забезпечують науковий, технічний, соціальний і економічний прогрес в суспільстві. На підприємствах інноваційний процес охоплює інформаційну, наукову, проектно-конструкторську і виробничу діяльність. Головним ресурсом, що залучається в інноваційний процес, є людина, тому велика роль в здійсненні інноваційного процесу відводиться також економіко-управлінській і соціально-культурній діяльності. За значущістю, трудомісткістю, кваліфікацією фахівців переважає науково-технічна і проектна діяльність. Однак, за висловлюванням С.Д. Ильенковой, інноваційна діяльність не є чисто науковою або винахідницькою, хоча компетентність в цих областях має приоритетне значення для інноваційного менеджера [67].
Принципова відмінність звичайних підприємств від підприємств, які побудовані на основі інноваційної моделі функціонування, полягає в тому, що для перших інноваційні процеси є лише окремим випадком традиційних процесів, а для останніх, в яких наука є самостійною стадією виробництва, традиційні процеси стають окремим випадком інноваційних. З цієї точки зору розвиток підприємств, які побудовані на основі інноваційної моделі функціонування, зумовлено тим, що, з одного боку, впровадження значних інновацій на звичайних підприємствах вимагає на протязі тривалого періоду часу не тільки великих капітальних витрат, але і ставить під загрозу виконання поточного плану. який, як правило, не допускає тимчасового скорочення обсягів виробництва і його ефективності. З іншого боку, система матеріального стимулювання впровадження інновацій завжди обмежена як абсолютно, так і під час дії і не може повністю компенсувати первинні збитки. Таким чином, розвиток підприємств, побудованих на основі інноваційної моделі функціонування, об'єктивно зумовлений і вимагає створення нового гнучкого організаційного механізму.
У напрямах розвитку інноваційних процесів підприємства, покладаючись на наведені види інноваційної діяльності, умовно можна розділити на групи, що займаються:
1) створенням інноваційних зразків продукції;
2) безпосереднім виробництвом інноваційної продукції;
3) просуванням інноваційних зразків продукції до конкретного споживача;
4) створенням інноваційних технологій;
5) технічним забезпеченням інноваційних технологій;
6) змішані - такі, що займаються більш ніж одним напрямом інноваційної діяльності.
О. Устенко, за засобом організації інноваційного процесу виділив три моделі інноваційного підприємництва на основі:
1) внутрішньої організації, коли певна інновація створюється і (або) освоюється всередині підприємства її спеціалізованими підрозділами при їх взаємодії по певному інноваційному проекту;
2) зовнішньої організації за допомогою контрагентів, коли замовлення на створення і (або) освоєння певної інновації або її складових розміщується між сторонніми організаціями;
3) внутрішньої організації з допомогою венчурів, коли підприємство для реалізації певного інноваційного проекту створює венчурні підприємства для залучення додаткових коштів [147].
Також доцільним є функціонування таких підприємств, діяльність яких базується за змішаним способом організації інноваційної діяльності.
Дослідження 200 українських підприємств, діяльність яких побудована на основі інноваційної моделі функціонування, свідчать, що найбільш вагома їх частина для виявлення своєї структури за способом організації інноваційного процесу (таблиця 2.1) використала другу інноваційну модель, коли замовлення розміщуються між сторонніми організаціями (44,5%). Як свідчить світовий досвід, друга модель організація інноваційної діяльності досить поширена і особливо стала актуальною останнім часом. Об'єктивним є і той факт, що з допомогою венчурів організують свою діяльність тільки 4,9% досліджених підприємств [147].
Таблиця 2.1
Розподіл моделей інноваційного підприємництва в організаційній структурі підприємства
Модель інноваційного підприємництва Вага в структурі, % Внутрішня організація
Зовнішня організація
Організація з допомогою венчурів
Змішана організація 22,3
44,5
4,9
28,3
Кожна модель має певні переваги і недоліки. Їх порівняльна характеристика наведена в таблиці 2.2. Однак в ній не аналізуються переваги і недоліки змішаної моделі, оскільки вона не досягає максимуму переваг і недоліків жодної з базових моделей.
Найбільш високий рівень мобільності властивий другій моделі. Це зумовлене тим, що у разі необхідності головне (провідне) підприємство, може використати послуги умовно не обмеженої кількості інших підприємств. Крім того, доцільність вибору стратегії розвитку за даною моделлю зумовлена також можливістю просування великої кількості інновацій.
Таблиця 2.2
Порівняльна характеристика різних моделей організації інноваційного підприємництва
ПоказникЗначення показника за групою першоюДругоютретьоюМобільність підприємстваНевисокаВисо