Вы здесь

Культурно-просвітницька робота в Збройних Силах України (соціально-філософський аналіз).

Автор: 
Станіславчук Сергій Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U003946
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Науково-теоретичні та методичні основи культурно-просвітницької роботи в Збройних Силах України

2.1. Методологічне значення поняття культури для аналізу культурно-просвітницької роботи в Збройних Силах України.
Докорінні зміни, які проходять в нашому суспільстві та Збройних Силах, закономірно призводять до відповідних змін світогляду, духовності, бойового вишколу, дисципліни військовослужбовців та військових колективів [45].
Затверджені Указом Президента України Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України, а також Концепція виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України сприяють керованому розвитку культурно-просвітницької діяльності у військах, визначенню її місця і ролі в системі виховного впливу на життєдіяльність військ з боку командирів, штабів, структур виховної роботи, військових закладів культури.
Важливими умовами будівництва сучасних Збройних Сил із високим духовним потенціалом, з відповідним морально-психологічним станом особового складу, на нашу думку, є:
1) теоретико-методологічні та системно-практичні обґрунтування філософського підходу до виховної роботи в Збройних Силах;
2) політика держави в духовній сфері Збройних Сил, однією із складових якої виступає культурно-просвітницька робота. Специфіка культурно-просвітницької діяльності випливає з особливостей ідейно-патріотичного, художнього та естетичного впливу засобів, що використовуються у вихованні і культурному розвитку військовослужбовців, працівників Збройних Сил України та членів їх сімей.
В Указі Президента України зазначено, що необхідність даної діяльності обумовлена потребами приведення рівня духовного розвитку та культурних інтересів особистості у відповідність до існуючої та майбутньої системи духовно-матеріальних та ціннісних орієнтацій, що визначають розвиток суспільства й Збройних Сил [46, с. 18]. Військовослужбовці, які свідомо обрали знаряддям своєї праці бойову техніку і зброю, мають керуватися критеріями добра, прогресу, гуманізму, відповідальності за себе, товаришів по зброї, розвитку свого народу, рідної Батьківщини, сьогоднішніх і майбутніх поколінь.
Предметом дисертаційного дослідження є культурно-просвітницька робота, яку повинні організовувати офіцери виховної ланки управління. Ми вважаємо, що на сьогоднішній час культурно-просвітницька робота зведена до мінімальних організаційних заходів, які поєднані з іншими заходами. Негативних причин в організації цієї роботи, на нашу думку, багато. Основні з них:
1) відсутність науково-теоретичної та методологічної бази культурно-просвітницької роботи;
2) слабка підготовка фахівців культурно-просвітницької роботи;
3) недостатня (ми вважаємо, що взагалі відсутня) джерельна база та організаційно-методичні вказівки, розробки й рекомендації для Збройних Сил.
Ми впевнені, що культурно-просвітницька робота забезпечує формування у військовослужбовців високих духовних і моральних якостей, почуття патріотизму, вірності традиціям українського народу і задоволення їх естетичних потреб через впровадження культурно-просвітницьких заходів та організацію дозвілля особового складу, а результатом культурно-просвітницької роботи є всебічно вихована людина або, принаймні, людина із всебічними духовними інтересами.
У роботі ми досліджуємо місце і роль концептуальних засад культурно-просвітницької діяльності в духовній сфері Збройних Сил та її організаційно-матеріальне забезпечення.
Перед розглядом культурно-просвітницької роботи як системи діяльності, доцільно розглянути поняття "культура", щоби користуватись їм методологічно виправдано.
Культура (лат. cultura -- обробка, облагородження, виховання, освіта)- сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Ще поняття "культура" визначає рівень розвитку суспільства у певну епоху, а також те, що створюється для задоволення духовних потреб [47, с. 472]. В сучасному розумінні "культура" - це засвоєння, гуманізація, вдосконалення всього того, що людина знаходила стихійним у природі, суспільстві і собі самій. Це все, що створено руками і розумом людини. Культура - це форма самодетермінації індивіда у межах особистості, форма самодетермінації нашого життя, свідомості, мислення. Тобто, культура - це форма вільного визначення і самовизначення людиною своєї долі у контексті усвідомлення нею історичної та загальної відповідальності [48, с. 234-241].
У гранично широкому змісті даний термін вживається як синонім суспільного, штучного, а не природного. Проте, цей зміст занадто розпливчастий і тому потребує уточнення. Саме по собі це уточнення - достатньо складний процес. Адже в сучасній науковій літературі зустрічається більш 250 визначень культури. Фахівці з теорії культури А. Кребер і К. Клакхон проаналізували понад сто основних визначень і згрупували їх у такий спосіб:
1. Описові визначення основоположника культурної антропології Е. Тейлора. Суть таких визначень: культура - це сума усіх видів діяльності, звичаїв, вірувань; вона як скарбниця всього створеного людьми містить у собі книги, картини і т.п. , знання шляхів пристосування до соціального і природного оточення, мову, звичаї, систему етикету, етику, релігію, що укладалися сторіччями.
2. Історичні визначення, що підкреслюють роль традицій і соціальної спадщини, що дісталися сучасній епосі від попередніх етапів розвитку людства. До них примикають і генетичні визначення, які підтверджують, що культура є результатом історичного розвитку. У неї входить усе, що штучне, що люди зробили, що передається з покоління в покоління - знаряддя, символи, організації, загальна діяльність, погляди, вірування.
3. Нормативні визначення, що акцентують значення прийнятих правил і норм. Культура - це спосіб життя індивіда, зумовлений соціальним оточенням.
4. Ціннісні визначення: культура - це матеріальні і соціальні цінності групи людей, їхні інститути, звичаї, поведінка.
5. Пси