РОЗДІЛ 2
ПОЕТИКА СВІДОМО ТВОРЕНОГО ПІДТЕКСТУ У ТВОРАХ ДЖ.Д.СЕЛІНДЖЕРА ТА ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА
2.1. Свідомо творені імпліцитні смисли творів Селінджера
Джером Девід Селінджер належить до когорти американських письменників-модерністів XX століття, художнім принципом яких було "приховування" смислів творів, створення за допомогою майстерного письма "поверхневого" інформативного шару, який би лише натякав, непрямо вказував на реальний зміст твору (наприклад, Гемінгуеївський "принцип айсберга"). При чому створення таких підтекстів з точки зору письменників було цілком усвідомленим і навіть стало вважатися однією з найважливіших ознак майстерного письма (Фолкнер, Апдайк, Стейнбек).
Отже, Селінджер - майстер короткого оповідання, в якому він абсолютно свідомо створює імпліцитні смисли. Наше завдання полягає у дослідженні поетики підтексту оповіданнь Селінджера. А це означає, що нам необхідно дослідити, якими є імпліцитні смисли творів, які функції вони виконують у художньому тексті, якими є прийоми їх створення й механізми рецепції.
Селінджер народився у 1919 році в Нью-Йорку. Під час навчання у військовій школі в Пенсільванії у 1934-36 роках стає літературним редактором студентського щорічника і починає писати перші оповідання. Але професійна літературна діяльність письменника розпочинається під час відвідування курсу лекцій із журналістики у Колумбійському університеті - саме тоді він публікує свої перші оповідання.
1944 року бере участь у висадці союзних військ у Нормандії, отримує поранення і після госпіталю повертається додому, повертається іншою людиною: у повоєнні роки він публікує багато оповідань, героям яких війна завдає фізичних і душевних мук.
Після війни Селінджер розпочинає активну літературну діяльність, багато пише і друкується. Справжню літературну славу йому приносить оповідання "Добре ловиться рибка-бананка", яке він публікує у 1948 році, потім "Ловець у житі" (1951), цикл новел "Дев'ять оповідань" та цикл повістей про родину Гласів. Ці твори побачили світ протягом 50-60-х років.
У 1952 році Селінджер несподівано для всіх купує ділянку на березі річки Коннектикут, оселяється там і усамітнюється, не допускаючи до себе ні журналістів, ні сторонніх. Його добровільне усамітнення продовжується й дотепер, і про його життя і творчість відомо дуже мало [9, 104]. 1998 року були опубліковані мемуари Джойс Мейнард, коханки письменника, а 2000 року - спогади його доньки Маргарет Селінджер. Ці мемуари стали сенсацією, проте зовсім не допомогли дослідникам творчості Селінджера розв'язати загадки його письма, адже обидві книги вміщують сумбурні спогади, з акцентом на особистому житті згаданих жінок.
Отже, загадковість життя Селінджера сколихнула хвилю цікавості до його творів у багатьох відомих критиків. Перше монографічне дослідження творчості Селінджера датується 1958 роком. Це книга Ф. Гвінна та Дж. Блотнера "Проза Дж.Д.Селінджера" [4, 19], у якій розглядаються всі опубліковані на той час твори письменника. Дослідження досить еклектичне, спирається виключно на фрейдистський підхід до аналізу творів. Через кілька років виходить монографія американського літературознавця У. Френча "Дж.Д. Селінджер" [2, 52], що фактично зводиться до пошуків "опозиційних пар" у творчості письменника - "світу добра" і "світу фальші". Більш конструктивний підхід до аналізу творів Селінджера знаходимо у монографії професора Чиказького університету Дж. Мілера-молодшого, який стверджує, що поруч із соціально-психологічним аспектом творів письменника в них присутній і символістський підтекст. Мілер вважає Селінджера "романістом, який працює у традиціях американського роману" [8, 17], тобто з побудовою прихованих смислів.
Радянська дослідниця творчості Селінджера І. Галинська також підкреслювала наявність свідомо створених письменником імпліцитних смислів у його оповіданнях. Проте, на її думку, підтексти обумовлені захопленням Селінджера східною філософією дзен-буддизму та східною поетикою і є лише створенням "сугестивних" емоційних станів [113, 33]. Російський літературознавець В. Руднєв схильний вважати, що загадки Селінджерового письма можна розв'язати, лише зрозумівши всі смисли творів: як буквальний, так і приховані, яких може бути декілька [157, 352-355].
Ми не ставимо собі за мету виявити всі можливі імпліцитні смисли в оповіданнях Селінджера - їх загадковість і полягає у неможливості однозначних відповідей на питання, які ставить текст перед читачем. Проте дослідження поетики, тобто природи підтексту у творчості Селінджера допоможе встановити закономірності існування та функціонування цього літературного феномену і, безперечно, наблизить до розуміння загадок його творів.
2.1.1. Прикінцева загадка як прийом творення підтексту (на матеріалі оповідання "Добре ловиться рибка-бананка"). Обсяг критичної літератури, присвяченої оповіданню "Добре ловиться рибка-бананка", свідчить про те, що цей літературно-художній твір наділений художньою силою, котра надає йому привабливості як для читача, так і для критика-інтерпретатора. Літературознавці неодноразово звертали увагу на багатошаровість, "глибинність" цього оповідання, а висловлені ними судження з приводу його "поверхневого" та "прихованого" смислів неоднозначні, а часто й суперечливі. Наприклад, одні з перших дослідників творчості Селінджера Ф. Гвін та Дж. Блотнер ратували за "сексуальну неадекватність" героя, що стала причиною його дивної поведінки й самогубства [4, 19]. Уоррен Френч у своїй монографії, присвяченій творчості Селінджера, називає головного героя психічно хворим ветераном війни [2, 112]. Професор Дж. Мілер-молодший вважає, що герой оповідання - надчутлива людина, не здатна змиритися зі злом навколишнього світу [8, 20-28]. І. Галинська розглядає "поверхневий смисл" оповідання як структуру, що працює на створення сугестивного смислу - "раси" [113, 33-34; 134-150]. Такою "расою" є навіювання читачеві почуття любові. Вона вважає, що саме цей смисл і є головним у творі [157, 3