Розділ 2
ОБ'ЄКТИ, МЕТОДИ ДОСЛIДЖЕНЬ ТА ОБСЯГ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
2.1. Природно-історичні умови Бескидів
Українські Карпати, що належать до Східних Карпат [21, 28, 145, 168, 185],
віддавна були цікавим об’єктом для вивчення особливостей росту та розвитку
багатьох біологічних видів. Бескиди займають північно-західну частину Карпат і
розміщені на їх Північному мегасхилі. В Україні їх східна межа проходить руслом
річки Мізунь, на південному заході - Верховинським вододільним хребтом, на
північному сході - Прикарпатським передгір’ям, на заході - уздовж кордону з
Польщею.
Відповідно до геоморфологічного районування [168], на території Бескидів
виділено три геоморфологічні райони - низькогірні ерозійно-антиклинальні хребти
Верхньодністровських Бескидів, середньовисотні моноклинальні хребти Сколівських
Бескидів та низькогірні ерозійно-антиклинальні хребти Стрийсько-Сянської
Верховини. Відповідно до цього, Бескиди поділяються на Верхньодністровські
Бескиди, Стрийсько-Сянську Верховину і Сколівські Бескиди. Межа між
Сколівськими Бескидами і Стрийсько-Сянською Верховиною проходить по лінії м.
Турка - с. Славське, а між Сколівськими і Верхньодністровськими Бескидами -
уздовж русла ріки Стрий (рис. 1.1) [99, 100].
Рельєф Бескидів є типовим для гір, але неоднаковим у складових частинах.
Найвищими точками за величиною гіпсометричного рівня на території Бескидів є:
г. Магура (1363 м н.р.м.), г. Видноха (1326 м н.р.м.), г.Парашка (1268 м
н.р.м.), г. Тростян (1232 м н.р.м.), г. Бердо (1200 м н.р.м.).
Найбільш стрімкі і високі є Сколівські Бескиди (до 1000-1350 м). Тут і найбільш
розчленований рельєф місцевості. Верхньодністровські Бескиди є дещо нижчими
(700-800 м). Стрийсько-Сянська Верховина представлена низькогір’ям з відносною
висотою 200-250 м при абсолютних висотах 900-1000 м н.р.м. [28, 130, 161,
168].
Рис. 2.1. Орографічна схема Українських Карпат
Рельєфні умови Бескидів відзначаються типовою для гір значною порізаністю
території густою гідрологічною сіткою. До числа найбільших водних артерій, що
протікають через Бескиди, відносяться ріки Дністер, Стрий та Опір. Вони
відіграють значну роль у водному балансі цього та інших реґіонів, розміщених
вниз за течією.
У Бескидах переважають глибокі та середньо глибокі бурі лісові ґрунти, які на
безлісих територіях у результаті сільськогосподарського використання високої
інтенсивності зазнали значної ерозії.
За даними попередніх досліджень, Бескиди розташовані в помірній кліматичній
зоні з сумою активних температур від 1200°-1300°С (Сколівські Бескиди) до
1800-2200°С (Верхньодністровські Бескиди). Середньорічна кількість опадів
становить 1000-1200 мм [130, 161].
Згідно з геоботанічним районуванням Українських Карпат [28], район розташування
Бескидів повністю знаходиться в окрузі букових карпатських лісів. Значна їх
частина належить до району ялиново-ялицево-букових і ялиново-буково-ялицевих
бескидських лісів, а північна, низькогірна частина за лінією Турка - Сколе – до
районів буково-ялицевих верхньодністровських і ялицево-букових передгірських
лісів без участі в складі ялини звичайної. Вкриті лісовою рослинністю землі в
Бескидах займають чисті та змішані насадження - букові, буково-ялицеві,
ялицево-букові, смереково-ялицево-букові. До числа переважаючих типів лісу з
участю бука лісового в Бескидах належать вологі субучини та бучини, вологі
ялицеві бучини, вологі смереково-ялицеві бучини. Як характерна домішка тут
трапляються ялиця біла, ялина звичайна, клен-явір [130, 161].
Завдяки сприятливим геолого-морфологічним та кліматичним умовам, зручному
геополітичному становищу, розвинутій гідрологічній сітці та мережі транспортних
шляхів, відносно невеликим висотам гір, історія заселення території Бескидів
сягає сивої давнини. Ця щедро перемішана з камінням земля віддавна була бажаним
об’єктом володіння. Перша історична згадка про Бескидський край пов’язана з
убивством тут князя Святослава. Місцеве населення займалося тваринництвом,
землеробством, мисливством. З навколишніх лісів отримували харчі для людей та
поживу для домашніх тварин, матеріал для будівництва, сировину для примітивного
побутового виробництва. З історичних довідок відомо, що на той час
високопродуктивні букові асоціації займали до 60% площ лісових земель Бескидів.
Їх структура була складна, різновікова і стійка до дії негативних природних
факторів. Незначне на той час зрубування лісу не становило загрози для їх
стану.
Інтенсивне використання лісів Бескидів розпочалося з 1780 року, коли в с. Демня
(нині околиця м. Сколе) розпочалося гутне та залізорудне виробництво, при якому
деревина бука використовувалася, переважно, для спалювання. Із введенням в дію
графом Е.Кінським у 1859 році парового тартака і заснуванням у 1864 році
сірникової фабрики розпочався період хижацького вирубування Бескидських лісів.
Купівля у 1886 році підприємцями Гредилем і Шмідтом 34,5 тис. га лісу між Сколе
і Славським та побудова ними двох великих та декілької малих тартаків і
сірникової фабрики, введення у 1885 році в дію залізниці від Стрия через Сколе
до Мукачева, створення розгалуженої мережі доріг вузької колії - все це сумні
віхи першого етапу нищення віковічних букових лісів Бескидів [56, 92].
Другий етап інтенсивного вирубування букових лісів розпочався у 1945 році
заснуванням у м. Сколе ліспромкомбінату і створенням у 1946 році деревообробної
артілі. У 1950 році в Бескидах вже працювало 7 лісозаготівельних підприємств.
Віковічні бучини безсистемно зрубувалися і деревина вивозилася як дрова на
схід. Використовувані раніше оптимальні для гірських лісів класичні системи
вибіркових та поступових рубань були замінені
- Київ+380960830922