Розділ 2
Проблеми заселення Середнього Подністров’я і складання території Пониззя.
Міграційні та демографічні процеси, етнічний склад населення.
Процеси політичної консолідації та соціально-економічного розвитку
східнослов’янського суспільства, що мали місце в середині І тисячоліття н. е.,
отримали значне прискорення в кінці VІІІ-ІХ ст. У цей час, як свідчать писемні
джерела, в Середньому Подніпров’ї на базі племінних княжінь – полянського,
сіверянського, древлянського і дреговицького утворилось державне об’єднання
"Руська земля" зі столицею у Києві [293, с.25, 41, 44-45]. Першими кроками
князів новоутвореної держави було прагнення об’єднати всі східнослов’янські
племена в межах Київської Русі. Об’єднавчий процес, що розпочався у другій
половині ІХ ст., завершився підкоренням в середині Х ст. останніх автономних
племен уличів та тиверців, що проживали на території річок Південного Бугу та
Дністра.
Однак, ще до появи в Середньому Подністров’ї слов’янських племен, ця територія
була щільно заселена з найдавніших часів. Сприятливі природні умови (ріки,
родючі ґрунти, ліси, великі поклади кременю) позитивно відбились на
концентрації населення Середнього Подністров’я в епоху неоліту та енеоліту.
Досить щільно даний регіон був заселений носіями трипільської культури. Про
густоту заселення трипільцями території свідчить той факт, що їх поселення
розташовувались на відстані 3-7 км один від одного (Кам’янець, Княгинин,
Жванець, Баговиця, Брага, Голосків, Китайгород, Бакота та ін.). В регіоні у
великій кількості фіксуються залишки трипільської кераміки [163; 178; 99; 444,
с.9-23; 441; 442; 443]. Доба бронзи (ІІ тис. до н.е.) представлена залишками
поселень в урочищах Біла, Монастирище, Пушкарівка поблизу Бакоти, жертовник
поблизу с. Гораївки та ін. У Середньому Подністров’ї також відкрито чимало
пам’яток раннього залізного віку. Це залишки поселень передскіфського та
скіфського часу (залишки поселень біля сіл Бакота, Наддністрянка, Шутнівці,
Стара Ушиця, Княгинин, Рудківці, Гуменці, Маціорське та інші на лівому березі
Дністра та Комарів, Вороновиця, Дністровка, Непоротове на правобережжі Дністра)
[28, с.22-102, 109-168].
Починаючи з рубежу і перших століть нової ери, в Середньому Подністров’ї значно
збільшується кількість населення. Як переконливо довів за матеріалами
досліджень І.С. Винокур, черняхівські племена ІІ-V ст. були праслов'янськими,
які взяли участь у формуванні слов’янського етногенезу в Україні, в тому числі
і Середньому Подністров’ї [116]. Черняхівські старожитності Середнього
Подністров’я представлені цілою серією добре досліджених пам’яток ІІ-V ст. н.е.
Це, наприклад, черняхівське поселення поблизу сіл Лука-Врублівецька, Бакота,
Теремці, Бернашівка та інших. Всього ж у Середньому Подністров’ї зафіксовано
біля 400 пам’яток черняхівської культури [109, с.31-32]. З V ст. розпочинається
занепад черняхівської культури, що простежується в архаїзації культури, тобто
на зміну високорозвиненим формам гончарного виробництва черняхівців приходить
масовий ручний спосіб ліплення посуду. Очевидно внаслідок дій гунських орд було
знищено черняхівські поселення та ремісничі центри у зоні порубіжжя степу та
лісостепу. Перервалися традиційні зв’язки з Північним Причорномор’ям. Все це
наклало відчутний негативний відбиток на матеріальну культуру слов’ян V-VII ст.
н.е. Негативну роль в історії слов’янських племен відіграла й аварська навала.
Але навіть у цих складних умовах основні галузі господарства – землеробство та
ремесло (металообробка) – продовжували розвиватися [115, с.77-78; 338].
На протязі другої половини V-VI ст. відбувається подальше освоєння
слов’янськими племенами Середнього Подністров’я, в ході якого вони асимілювали
і окремі групи неслов’янського населення. Про просування слов’ян на південь
свідчать з 520-х років візантійські джерела, які фіксують початок слов’янських
нападів на Балканські провінції своєї імперії [134, с.80].
Слов’янські пам’ятки початку другої половини І тисячоліття н. е., відомі на
території Середнього Подністров’я, розташовані переважно групами у басейнах
великих рік та їх приток. На основі відкритих пам’яток можна припустити, що
слов’янські селища в середині І тисячоліття розміщувались у певних районах
досить густо, в основному групами, на близькій відстані один від одного.
Найчастіше відстань між ними не перевищувала 2-3 км. [94, с.13]. Площі зайняті
під оселі у V-VІІІ ст. н. е. становили на Поділлі в середньому 1,5 га [115,
с.79].
Дослідження слов’янських селищ Подністров’я V-VII ст. н. е. свідчать про
подальший розвиток землеробсько-скотарського укладу, незважаючи на те, що вся
Південно-Східна та Центральна Європа зазнали руйнівних ударів кочових гунських
і аварських племен. Це означає, що в стороні від магістральних шляхів
просування кочових орд, особливо в районах Середнього Подністров’я,
продовжувала далі розвиватися черняхівська традиція осілого землеробського
укладу [115, с.81]. В регіоні виявлено ряд пам’яток V-VII ст., котрі з’єднують
старожитності черняхівської культури – з наступними ранньосередньовічними
слов’янськими. Це поселення поблизу сіл Бакота, Теремці, Устя, Велика Слобідка,
Врублівці, Голосків, Лука Врублівецька, Сокіл, Субіч, Стара Ушиця та інші
(лівий берег Дністра), Атаки, Горішні Шерівці, Дністрівка, Митків, Нагоряни,
Перебитківці, Хотин тощо (правий берег Дністра).
Наступний важливий етап історії населення Середнього Подністров’я пов’язаний
безпосередньо з формуванням економіки, соціальних взаємин і культури
напередодні і в процесі створення Київської Русі. Процес утворення та
утвердження Київської Русі був складним й трив
- Київ+380960830922