РОЗДІЛ 2
Досвід реалізації ідей гуманістичної педагогіки
в початковій освіті України
2.1. Форми та методи реалізації ідей гуманістичної педагогіки
в початковій освіті України досліджуваного періоду
У другій половині ХХ ст. у шкільну практику була впроваджена низка нових форм
та методів організації навчально виховного процесу в початковій школі, які в
силу їх високого гуманістичного потенціалу потребують всебічного вивчення. З
метою виявлення ставлення педагогів-практиків до нових форм і методів
досліджуваного періоду нами було проведено опитування вчителів початкових
класів. Педагогам були запропоновані такі запитання:
Які форми та методи організації навчальної діяльності ви запозичили та
використовуєте з досвіду вчителів-новаторів?
Які ідеї гуманістичної педагогіки реалізуєте у власному досвіді?
Серед ефективних нововведень майже всі вчителі (94%) назвали форми та методи
роботи вчителів-новаторів 80-х років (С.Лисенкова, С.Логачевська, Л.Дашевська).
Більшість співбесідників назвали також гуманістичний досвід педагогів-новаторів
– Ш.Амонашвілі, В.Сухомлинського.
Стосовно першого етапу (50-70 рр.) слід виділити найважливіші форми та методи
реалізації гуманістичних ідей педагогічних систем В.Сухомлинського та
Ш.Амонашвілі, унікальність, актуальність і висока релевантність яких для
сучасної початкової школи очевидні, і в ситуації розгортання складних
інноваційних процесів, спрямованих на розбудову національної системи освіти,
необхідно з усією повнотою їх застосовувати.
В центрі гуманістичної системи В.Сухомлинського – залучення учнів до творення
добра. Він сформулював принципи гуманістичного виховання, серед яких слід
виділити:
- сполучення вербальних і практичних методів виховання моральності;
- опора на виховання моральних почуттів;
- використання колективу як фактору впливу на особистість;
- актуалізація проблеми самовиховання, самовдосконалення.
В процесі реалізації зазначених принципів автор пропонував використання
різноманітних методів: навіювання, спонукання, заохочення, вирази довіри і
недовіри, примушення, заборона, сумісна діяльність, орієнтація на вибір
ідеалу.
Василь Олександрович сміливо проголосив завдання морального виховання своїх
вихованців на гуманних загальнолюдських цінностях. Моральна основа, на його
думку, повинна пронизувати всі аспекти виховного процесу, усі форми діяльності
школяра. Засвоєння моральної культури неможливо без освоєння загальнолюдських
норм моральності – «абетки моралі», таких як любов і сердечність, доброта і
чуйність, щедрість душі і безкорисливість. У Павлиші ці норми засвоювалися
через турботу про близьких і навколишніх, через формування здатності до
співчуття і співпереживання.
Навчання В.Сухомлинський розглядав як найважливіший засіб розумового виховання.
Але здобуття знань – не самоціль, а важливий засіб „розвитку пізнавальних і
творчих сил і думки гнучкої, живої, допитливої, яка завжди шукає” [156,с.92],
засіб духовного збагачення людини: здобування знань має забезпечувати
оптимальний рівень загального розвитку, а останній, в свою чергу, – сприяти
успішній навчальній діяльності. Цілком погоджуємося з А.Розенбергом, який
вважає, що ці думки видатного педагога якнайкраще відповідають новітній
філософії освіти в Україні, яка передбачає особистісно-орієнтоване навчання у
сучасній школі [137, с.43].
Складовими розумового виховання, на думку В.Сухомлинського, виступають „набуття
знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих
здібностей, вироблення культури інтелектуальної праці, виховання інтересу і
потреби в розумовому збагаченні потягом всього життя, в застосуванні знань на
практиці” [154, с.91]. Для реалізації кожної з цих складових В.Сухомлинський
пропонував певні форми і методи, які в сукупності складають центральну ланку
дидактичної підсистеми його гуманістичної педагогіки.
Провідними методами, які забезпечують єдність розумового і морального
виховання, В.Сухомлинський вважав експеримент, самостійне вивчення учнями
життєвих явищ, літературних джерел, літературні творчі спроби. У цьому, на його
думку, – основа створення гармонії вмінь і знань, бо учні можуть успішно
вчитися тільки тоді, коли вміють спостерігати, думати, читати, писати, думаючи
читати і читаючи думати. Усе це видатний педагог назвав „комплексом основних
умінь” [154, с.56].
Система естетичного виховання дітей у Павлиській школі унікальна за цілями,
змістом, формами і методами роботи. Її елементи пронизують весь комплекс
навчально-виховного процесу в школі; позакласну роботу з дітьми, створюючи
єдине виховне естетичне середовище. Вирішення проблеми естетичного виховання
великий педагог починав з виховання в дітей естетичних почуттів у процесі їх
розумового розвитку при безпосереднім спілкуванні з природою, при інтеграції
школи і середовища. Суть естетичного виховання складається в задоволенні
естетичних потреб дітей, а не в повідомленні їм якогось обсягу знань.
Важливим нововведенням, яке запровадив В.Сухомлинський у своїй школі, були
„уроки під відкритим небом”. Спираючись у своїй діяльності на природу мозку
дитини дошкільного і молодшого шкільного віку, павлиський педагог прагнув до
того, щоб розумовий розвиток відбувався серед реальних, наочно-природних
образів чи за допомогою створення учителем яскравих мовних образів, щоб думка
переключалася з саме цих образів на обробку інформації про них.
Дитина здатна до абстракцій та узагальнень, але вони повинні випливати з
пізнання об’єктів та явищ природи. Тому головним методом розумового розвитку
дітей молодшого шкільного віку В.Сухомлинський вважав спілкування з природою,
- Київ+380960830922