Розділ 2.
Сучасна кримінально-правова політика України і впровадження міжнародно-правових
актів
2.1. Розвиток міжнародного кримінального права
Кримінально-правова політика України за роки незалежності зазнала суттєвих змін
у порівнянні з її радянським періодом. Однією з суттєвих ознак сучасної
кримінально-правової політики є те, що вона не замикається, як раніше, на
внутрішнє кримінальне право, а здійснюється з урахуванням положень міжнародного
кримінального права, що служить правовою основою співробітництва держав у
боротьбі з міжнародною злочинністю. Міжнародне кримінальне право, що є галуззю
міжнародного публічного права, в теорії визначають як систему принципів і норм,
що регулюють співробітництво держав у боротьбі зі злочинами, передбаченими
міжнародними договорами [116, с. 40-41]. І.І.Карпець дає наступне визначення
міжнародного кримінального права: „Міжнародне кримінальне право є система
норм, що складаються в результаті співробітництва між суверенними державами або
між державними органами або організаціями, що має своєю метою захист світу,
безпеки народів, міжнародного правопорядку як від найбільш тяжких міжнародних
злочинів, спрямованих проти світу і людства, так і від інших злочинів
міжнародного характеру, передбачених у міжнародних угодах, конвенціях і інших
правових актах міждержавного характеру, які караються відповідно до
спеціальних актів (статути, конвенції) або угодам, укладеним між державами
відповідно до норм національного кримінального права" [ 87, с.10].
Актуальність міжнародного співробітництва в реалізації завдань
кримінально-правової політики обумовлюється тим, що наприкінці XX століття
після проблеми запобігання війни „найбільшою небезпекою для людства, його
демократичного й економічного розвитку, - стверджує В. В. Лунеєв, - залишиться
інтенсивно зростаюча національна й транснаціональна злочинність, яка сьогодні
містить у собі й традиційно кримінальні, і військові, і екологічні, і
генетичні, та інші погрози"[100, с. 3] . На думку російських дослідників,
домінуючою кримінологічною тенденцією на початку нового сторіччя залишаться
триваюче зростання рівня злочинності у світі, тенденція підвищення суспільної
небезпеки злочинності з одночасним відставанням соціально-правового контролю
від таких факторів криміналізації суспільних відносин, як їх мобільність та
мімікрізація. Нагадаємо, що починаючи з 80-х рр. темпи зросту злочинності у
світі в середньому збільшувалися на 5% щорічно.
У цьому зв'язку принциповим стає створення всеосяжної системи міжнародної
безпеки, що охоплює поряд з військовою, політичною й економічною областями
також і гуманітарну сферу, зокрема співробітництво держав у боротьбі із грубими
й масовими порушеннями прав людини -геноцидом, апартеїдом, дискримінацією за
расовими, національними, релігійними та іншими мотивами, здійснення спільних
дій по реалізації міжнародних домовленостей у сфері боротьби зі злочинністю й
іншими правопорушеннями.
Занепокоєння у зв'язку з поширенням масштабів міжнародної злочинності й
переконаність держав-членів ООН у терміновій необхідності більш ефективних
механізмів для надання допомоги й сприяння державам у здійсненні спільних
стратегій в області попередження злочинності й кримінального правосуддя,
зміцнення ролі ООН як координаційного центру у цій області призвели до того, що
Генеральна Асамблея ООН 18 грудня 1991 р. прийняла „Декларацію принципів і
програму дій програми ООН в області попередження злочинності й кримінального
правосуддя" [101, c. 7].
У Декларації робиться висновок про те, що демократія й підвищення якості життя
можуть отримати свій розвиток лише в умовах миру й безпеки для всіх.
Злочинність несе в собі загрозу стабільності, а також безпеки навколишньому
середовищу. Попередження злочинності й кримінальне правосуддя при належному
дотриманні прав людини роблять безпосередній внесок у справу підтримки миру й
безпеки. Будь-якому розширенню можливостей і здатностей правопорушників вчиняти
злочини держави повинні протиставити аналогічне розширення можливостей і
здатностей правоохоронних органів та кримінального правосуддя.
Загальні цілі програми ООН в області попередження злочинності й кримінального
правосуддя полягають у наступному:
а) попередження національної та транснаціональної злочинності;
б) боротьба зі злочинністю як на національному, так і на міжнародному рівнях;
в) активізація регіонального та міжнародного співробітництва в області
попередження злочинності та кримінального правосуддя і боротьби із
транснаціональною злочинністю;
г) об'єднання і консолідація зусиль держав-членів у попередженні
транснаціональної злочинності та боротьби з нею;
ґ) більш дійове та ефективне відправлення правосуддя при належній повазі прав
усіх осіб, що зіштовхнулися зі злочинністю, і всіх тих, хто має відношення до
системи кримінального правосуддя;
д) сприяння дотриманню самих вищих стандартів справедливості, гуманності
правосуддя та професійного поводження [116, с. 176].
Необхідно особливо підкреслити, що даною програмою було чітко зафіксовано
установки VI-VIII Конгресів ООН по попередженню злочинності та поводженню з
правопорушниками на збільшення матеріальних, технічних і фінансових ресурсів
для її здійснення.
На жаль, Україна за рядом об'єктивних факторів поки що не здатна реалізувати цю
установку конгресів ООН на національному рівні. Щорічні бюджетні асигнування на
правоохоронну діяльність, забезпечення правосуддя, безпеки особистості є
недостатніми. При такому підході до боротьби зі злочинністю є дещо утопічним
бажання окремих політиків підвищити ефективність діяльність ор
- Київ+380960830922