Ви є тут

Проблеми початкової освіти України в роботі педагогічних з»їздів (1861-1920 рр.).

Автор: 
Вдовенко Вікторія Віталіївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U001697
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ З’ЇЗДИ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В
УКРАЇНІ (1861 – 1920 рр.)
2.1. Витоки педагогічних з’їздів та проблеми становлення
народної освіти (1861 – 1885 рр.)
З’їзди вчителів, які проводилися у другій половині ХІХ – на початку ХХ
століття, мали величезний вплив на розвиток освіти та педагогічної думки в
Україні. Матеріали цих з’їздів вражають і напругою пристрастей, і гостротою
окреслення й вирішення проблем початкової освіти, і глибиною віри у суспільну
значимість освіти.
Перші повітові та губернські педагогічні зўїзди Російської імперії почали
проводитися саме в Україні з 1861 р. у Харківському навчальному окрузі. Вперше
питання про вчительські з’їзди порушив член попечительської ради навчального
округу, професор Харківського університету Микола Олексійович Лавровський [63,
215]. Він у січні 1861 р. представив пропозицію „Про педагогічні бесіди в
повітових училищах і про учительські з’їзди”, яку в травні того ж року
надрукував журнал Міністерства народної освіти. Посилаючись на приклад
Німеччини, де збори вчителів з метою обговорення різних питань теорії й
практики дидактики були визнані одним з найефективніших засобів для
вдосконалення викладання в середній та початковій школах, Лавровський
наголошував, що „по-перше, ці зўїзди пробуджують і підтримують змагання між
наставниками, які зазвичай роз’єднані один від одного; по-друге, вони постійно
підтримують викладання в середніх і початкових навчальних закладах відповідно
до умов і вимог сучасної дидактики і, по-третє, збори наставників повинні стати
істинною школою для продовження їх власної освіти” [78, 5 – 6].
Теза про започаткування проведення педагогічних з’їздів М.Лавровським у 1861 р.
потребує деякого уточнення. М.Лавровський запозичив ідею запровадження
педагогічних з’їздів у німців. Проте німецькі переселенці вже давно, задовго до
1861 р., компактно проживали в Україні [99, 6]. Вони мали свою мережу шкіл і
регулярно проводили свої педагогічні з’їзди.
На основі архівних джерел нами встановлено, що починаючи ще з
30-х рр. ХІХ століття в німецьких колоніях Таврійської, Херсонської,
Катеринославської та Бессарабської губерній регулярно, двічі на рік,
проводилися з’їзди-конференції вчителів. Наприклад, в Херсонському повіті
проводили два типи конференцій: загальні й кущові. Загальні конференції
відбувалися один раз на рік (у травні). Збиралися вчителі всіх німецьких шкіл
волості (в тому числі й центрального училища) й протягом цілого дня
обговорювали запропоновані питання й теми, виносили відповідні резолюції.
Кущові конференції відбувалися кожні два тижні. Їх розклад складався за
загальною згодою вчителів волості на весь навчальний рік на його початку. Всі
вчителі округи приїздили в суботу в заплановану школу. Вчитель-господар
конференції проводив відкритий урок. Тему цього уроку було намічено ще на
початку навчального року. Потім урок активно аналізувався й обговорювався:
колеги вказували вчителю на позитивні й негативні моменти, пропонували свої
способи ознайомлення учнів з даним матеріалом [337, 16–17]. Єдина перерва у
проведенні конференцій вчителів німецьких початкових училищ була в кінці 80-х –
на початку 90-х рр. ХІХ ст. в період посилення реакції [337, 7]. Але через те,
що німецькі колонії у той час мали значну автономію, жили відособлено, про ці
з’їзди-конференції російська шкільна влада довідалася не відразу [337, 2; 4 –
28].
Нами детально вивчено історію з’їздів-конференцій вчителів німецьких початкових
училищ, про що ми доповідали на Всеукраїнській науково-практичній конференції
„Проблеми кримських репатріантів в українське суспільство” [23, 13].
Рада попечителів Харківського навчального округу підтримала пропозицію
М.Лавровського і визнала корисним влаштовувати педагогічні зўїзди у вільний від
занять час і попечитель цього округу надіслав міністру народної освіти
клопотання про дозвіл на проведення вчительських з’їздів. Весною 1861 р. це
клопотання задовольнили.
Влітку 1861 р. в Харкові відбувся перший з’їзд, на який були зібрані вчителі
найближчих до міста повітових училищ. Влітку наступного 1862 р. були відкриті
вчительські зўїзди в десяти містах Харківського навчального округу, в тому
числі в Лебедині та Ізюмі. Засідання проходили за такою схемою: зачитувалася
доповідь учителя, потім ця доповідь обговорювалася, далі зачитувалася наступна
доповідь і т.д. М.Лавровський у звіті „Огляд учительських з’їздів у 1862 р. в
Харківському навчальному окрузі” дав досить стриману оцінку зўїздам в Лебедині
та Ізюмі, зауважував, що в доповідях часто містилися лише загальні фрази, а
обговорення було занадто коротким [105, 52–66]. В той же час М.Лавровський
вважав, що „за правильної організації, за сумлінної та наполегливої діяльності,
вчительські зўїзди будуть життєвим органом між народом та урядом у справі
освіти, досить компетентними виконавцями запитів нужд і потреб народної освіти,
правильним і точним показником глибини, характеру і напрямку пізнань народу”
[105, 2].
У 60-х роках ХІХ століття вчительські зўїзди були організовані в багатьох
містах України. Перші з'їзди фактично носили характер курсів-з'їздів. На цих
з'їздах вчителі одержували певну інформацію щодо шляхів поліпшення
навчально-виховного процесу в школі. Крім теоретичних знань, які вони там
одержували, при з'їздах часто організовувалися зразкові школи, в яких
керівники-методисти, а також більш досвідчені вчителі давали пробні уроки з
наступним їх обговоренням. Крім того, вчителі мали можливість висловити свої
думки з актуальних проблем навчання та виховання молодших школярів, пр