РОЗДІЛ 2
МЕТАФОРИЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ КОНЦЕПТУ КОХАННЯ
2.1. Метафора як засіб концептуалізації емоційних станів людини
Термін „метафора” використовується у таких сферах знання, як філософія, логіка,
психологія, психоаналіз, герменевтика, літературознавство, літературна критика,
семіотика, риторика, лінгвістика та ін. Метафора – один із основних засобів
пізнання об’єктів дійсності, що виконує когнітивну, номінативну, художню та
смислоутворюючу функції. Особливо важливою функцією метафори є її здатність
забезпечувати доступ до розуміння абстрактних сфер людського досвіду: an
important function of metaphor is the creation of schemas for understanding
abstract domains of experience [214]. Абстрактні сутності, що пояснюються
метафорою, можуть мати як науковий, так і буденний характер: Metaphorical
mappings can occur not only in the case of formal scientific theories, but also
in the case of many ordinary concepts from people's everyday lives [214].
Метафора дозволяє відокремити важкодоступні для рефлексії абстрактні поняття та
надати їм самостійності, виконуючи при цьому номінативну функцію, та
пізнавальну функцію [145, с. 77 – 92]. Метафора дає епістемічний доступ до
поняття [див., напр.: 221]. Так, зокрема, Е. Касірер розрізняв метафоричне
(міфо-поетичне) та дискурсивно-логічне мислення. На відміну від дискурсивного
мислення, яке складається із низки поступових переходів від конкретного до
загального, метафоричне “засвоєння світу” має протилежну спрямованість: воно
зводить концепт в точку, в єдиний фокус. Якщо дискурсивно-логічне мислення є
екстенсивним, то міфологічна та мовна концептуалізація світу є інтенсивною [90,
с. 91 –97].
Автор теорії фреймів М. Мінський вводить у свою систему аналогії, що
засновуються на ключовій метафорі: „такі аналогії частково дають нам можливість
побачити будь-який предмет або ідею нібито “у світлі” інших предметів та ідей,
що дозволяє скористатись знаннями та досвідом, одержаними в одній сфері, для
вирішення проблеми в іншій” [129, с. 291]. Метафора, за твердженням вченого,
сприяє утворенню непередбачуваних міжфреймових зв’язків, які володіють
евристичною силою.
Oскільки явища емоційного та психічного життя людини не мають матеріальної
природи, то людство потребувало багато часу, аби осмислити та вербалізувати
явища внутрішнього світу людини. Спершу людина опановує уявлення про конкретні
предмети оточуючої дійсності, і саме ці уявлення складають найдавніший шар
свідомості [120, с. 207–229]. Виокремлення і усвідомлення психічного компоненту
потребує абстрагування від світу матеріальних речей [145, с. 77 – 92].
Специфіка вербального позначення нематеріальних сутностей полягіє у
метафоричному називанні невідомого (абстрактного) через відоме (конкретне):
“metaphor can bridge the gaps between experience and thought, between
imagination and concept, and between the new and the known.” [225, с. 381].
Так, у китайській мові не було ідеограми на позначення концепту смуток – його
утворили, сполучивши дві відомі ідеограми – “осінь” та “серце”. Тобто, в
схематичному вигляді “смуток”= “осінь серця” [145, с. 79].
Метафора в широкому розумінні дозволяє відокремити важкодоступні для рефлексії
абстрактні поняття та надати їм самостійності. У визначенні Е. Джордана,
“метафора – вербальна структура, яка своєю формою створює реальність об’єкту,
метафора – словесна формула реальності” [193, с.91]. Аналогічну думку про
здатність метафори не лише відтворювати, але й створювати реальність знаходимо
у Н. Гудмена [60, с. 196].
У сучасних лінгвістичних дослідженнях концепти ДУША, ІСТИНА, СВОБОДА, ЩАСТЯ,
КОХАННЯ визначаються в лінгвістичній літературі як метафізичні [44]. Вони є
ментальними сутностями високого або граничного ступеня абстрактності, і їх
семантика звернена до світу духовних цінностей, смисл яких може передаватися
лише через символ – знак, що застосовує своє образне предметне значення для
вираження абстрактного змісту. Такі концепти утворюють „концептуалізовану
царину” [184, с. 17; 182, с. 69], в якій встановлюються семантичні асоціації
між метафізичними смислами та явищами предметного світу, де поєднуються духовна
та матеріальна культури.
Лексеми на позначення різних емоційних станів первісно означали предмети або
процеси матеріального світу, наприклад, аrdor (XIV ст., через старофранц. від
лат. ardor “to burn”), еmotion (кінець XVI ст., від франц. йmouvoir у значенні
“to stir up the feelings of,” а також лат. emovere , буквально “to move out”),
fervor (XIV ст., через старофр. від лат. fervor , від дієслова fervere у
значенні “to boil”), content (XV ст., через франц. вді лат. contentus ,
дієприслівник минулого часу від дієслова continere у значенні „contain”.
Імплікується ідея про обмеження своїх бажань тим, що є у наявності) [OED]. Це
підтверджуює правомірність висновку про нестачу слів, які первісно позначали
феномени психіки. Емоційні стани, зокрема, кохання, які в сучасному розумінні є
певними лінгвокогнітивними абстракціями, раніше ототожнювались із предметами та
явищами предметного світу.
Процес конотативного збагачення лексем психологічними значеннями пояснюється
властивою, в тому числі і архаїчній людській спільноті, антропоморфністю.
Аналіз мовного матеріалу показує, що слова із первісним фізичним значенням в
процесі розвитку мови починають вживатись на позначення емоційних станів
людини. Найменування, головним чином, переносяться із фізичних об’єктів
дійсності та фізіологічних станів людини на фрагменти психічного, і, в цілому,
духовного життя людини. Цей перенос, що має гносеолого-лінгвістичний характер,
засновується на елементарному порівнянні фрагментів с
- Київ+380960830922