РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ЗМІСТ КОНСТИТУЦІЙНИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА
ГРОМАДЯНИНА І МЕХАНІЗМ ЇХ
РЕАЛІЗАЦІЇ
2.1. Конституційні особисті права і свободи в системі основних прав і свобод
людини та громадянина
Основні права і свободи людини та громадянина мають єдину систему. Всі вони
взаємопов’язані та випливають одне з одного. Ця система відображає життєво
важливі об’єктивні потреби та інтереси суспільства і його членів в їх єдності і
взаємозв’язку. Система має свою внутрішню структуру, що являє собою поділ прав
і свобод на відповідні групи та види, які не відірвані одне від одного, а
утворюють єдину систему, в якій кожне з них має своє відповідне місце. При
цьому кожен вид прав та свобод фактично є своєрідним способом пізнання кожної
зі сторін системи суб’єктивних прав і свобод людини та громадянина.
З філософської точки зору, під системою розуміється численність елементів, що
знаходяться у відносинах та зв’язках між собою, які утворюють певну цілісність,
єдність. Для системи характерна нерозривна єдність із середовищем, у взаємодії
з яким система виражає свою цілісність. Будь-яка система може розглядатись як
елемент системи вищого порядку, тоді як її елементи можуть виступати в якості
системи нижчого порядку. Інваріантні аспекти системи визначають її структуру.
Ієрархічність, багаторівневість характеризує будову, морфологію системи та її
поведінку, функціонування: окремі рівні системи обумовлюють відповідні аспекти
її поведінки, а цілісне функціонування є результатом взаємодії всіх її сторін,
рівнів ієрархії [168, с. 365-366]. Це філософське розуміння системи можна
застосувати при розгляді й такого соціального явища як права людини.
Теоретичне і практичне значення дослідження прав і свобод людини та громадянина
в сукупності дозволяє глибоко і повно розкрити зміст прав та свобод, форми їх
взаємодії, з’ясування призначення та функцій цих правових інститутів.
Відповідна група чи вид прав і свобод людини та громадянина дозволяє
проаналізувати специфіку однієї групи чи виду в сукупності прав, особливості
тих соціальних благ, на досягнення яких вони направлені.
В сучасній юридичній літературі використовуються різні підходи до класифікації
прав і свобод людини та громадянина. Усе залежить від критеріїв, узятих за
основу розподілу. Критерії мають відповідати певним вимогам: повинні мати
якісний характер, бути суспільно значущі, бути присутніми у кожному розділі,
сприяти виявленню особливостей кожної групи як виду [144, с. 25]. Різні
науковці визначають свої критерії класифікації прав людини. Це: а) однорідність
матеріального змісту цих прав та однорідність конституційних норм, що їх
закріплюють; б) зміст правовідносин, які виникають між громадянами та органами
держави в процесі реалізації прав та свобод; в) значення прав для їх носія,
характер, спосіб здійснення, суб`єктивний склад здійснення; г) спеціальне
призначення прав та свобод в суспільстві.
За радянських часів система основних суб’єктивних прав людини мала таку
структуру: соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи особи.
Конституція СРСР 1977 року, закріпивши цю класифікацію в ст. 39, надала їй
найвищого юридичного рівня. В. Копєйчиков включає до даної системи і культурні
права, направлені на задоволення духовних потреб особи, на отримання освіти,
користування всіма досягненнями науки та техніки, культури в цілому та участь в
її розвитку [106, с. 69]. Л. Воєводін, у свою чергу, дає таку класифікацію
основних суб’єктивних прав і свобод: в залежності від поділу галузей права, він
розрізняє основоположні, матеріальні та процесуальні [183, с. 30].
Автори праці “Наши права и обязанности” виділяють такі види прав людини за
сферою суспільних відносин:
* громадянські, які в радянській юридичній літературі нерідко називались
особистими (але їх не слід ототожнювати з правами лише громадянина і певної
держави; сюди належать: право на життя, свободу, особисту недоторканність, на
свободу від посягань на честь, репутацію тощо);
* політичні (свобода слова, право на створення асоціацій, право на участь в
управлінні державою, суспільством);
* соціально-економічні (право на працю, право на власність, право на створення
профспілок тощо);
* культурні (право на користування надбаннями культури, свобода наукових
досліджень) [97, с. 125].
Інша класифікація поділяє права людини на “класичні" та “соціальні”. Перші
включають громадянські та політичні права й спрямовані переважно на обмеження
влади держави над людиною. До других належать економічні, соціальні та
культурні права. Вони часто вимагають від уряду активного втручання для
створення умов, необхідних для людського розвитку, у таких галузях, як
зайнятість, освіта та охорона здоров'я. Іншими словами, класичні права
пов'язані із зобов'язаннями уряду утримуватися від певних дій, а соціальні
права зобов'язують його надавати певні гарантії. Правники часто описують
класичні права - як обов'язок досягти даного результату, а соціальні права — як
обов'язок надати для цього відповідні засоби [28, с. 17].
Свою класифікацію подають автори “Довідника з прав людини”. Вони поділяють
права людини на фундаментальні та основні. “Основні“ права відрізняються від
“фундаментальних” тим, що вони мають абсолютний пріоритет у внутрішній і
зовнішній політиці. Вони включають усі права, що стосуються первинних
матеріальних та нематеріальних потреб людей. Якщо ці права не забезпечені,
жодна людина не може гідно існувати. Основні права людини включають право на
життя, право на мінімальний ступінь безпеки, право на недоторканність особи,
свободу від рабства, тортур, незаконного позбавлення волі,
- Київ+380960830922