РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОРИСТУВАЧІВ НБУВ
У ПЕРІОД ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ДО СКЛАДУ СРСР
(1918–1991 рр.)
Аналіз чисельних архівних матеріалів (звітів, справоздань, доповідних записок
керівників підрозділів Бібліотеки, протоколів засідань Тимчасового комітету та
Ради бібліотекарів, матеріалів читацьких конференцій тощо), які зберігаються в
архівних фондах Інституту рукопису та Інституту бібліотекознавства НБУВ,
спеціальних досліджень та публікацій, присвячених різним аспектам і періодам
діяльності книгозбірні, розвитку окремих складових СІЗК дозволяє виокремити
певні етапи її розвитку.
У організаційний період (1918 – березень 1923 рр.) визначилася концепція
книгозбірні всесвітнього рівня, закладено основні принципи її формування
[1–124, 188, 189, 260 тощо].
Пріоритетного значення у другий період розвитку Бібліотеки (1923–1928 рр.)
набули питання формування та впорядкування фондів і можливості їх використання
в процесі обслуговування читачів. У цей період закладено підґрунтя для розвитку
всіх систем, зокрема СІЗК, які становлять організаційну структуру книгозбірні.
Період 1928–1934 рр. характеризується перетворенням Національної бібліотеки
України в головну державну бібліотеку УРСР, цілеспрямованою переорієнтацією її
діяльності на масового читача, перебудовою бібліотечної системи та виконання
нею завдань соціа-лістичного будівництва. Бібліотека постала перед фактом
кадрових переміщень та звільнень. Однак, й за таких умов відбувався активний
пошук оптимальних рішень щодо формування бібліотечного фонду, його
доукомплектування та запровадження нових методів роботи всіх структурних
підрозділів книгозбірні, формувалася складна організаційна структура СІЗК.
У четвертий період розвитку НБУВ (1935–1941 рр.) спостерігалася уніфікація
діяльності книгозбірні та її перетворення у бібліотеку загального радянського
типу, здатну сприяти не тільки задоволенню потреб академічної науки, а й
всебічному розвитку техніки, виробництва, різних галузей народного
господарства, підвищенню культурного рівня трудящих. У цей період розроблялися
інструктивно-методичні засади СІЗК, узагальнювався попередній досвід діяльності
Бібліотеки із забезпечення читачів документами.
1941–1948 рр. – найтяжчий період у розвитку книгозбірні. Він позначений
самовідданою працею її співробітників, спрямованою на збереження бібліотечних
фондів в евакуації, під час нацистської окупації, налагодженням усіх систем,
зокрема СІЗК, у період повоєнної реконструкції.
Упродовж 1948–1963 рр. у Бібліотеці відбулася низка трансформацій її функцій.
Цей період характеризується змінами в організації обслуговування читачів,
раціоналізацією процесів виконання їхніх замовлень на документи, розгортанням
діяльності структурних підрозділів Бібліотеки з упередження та скорочення НЧЗ.
Період 1964–1973 рр. характеризується тим, що діяльність Бібліотеки
спрямовувалася на першочергове задоволення потреб науки. Відбулися значні
організаційно-технологічні перетворення в процесі виконання замовлень читачів
на бібліотечні документи. Здобуття ЦНБ АН УРСР статусу науково-дослідної
установи мало важливе значення для подальшого її функціонування. Діяльність
Бібліотеки із забезпечення читачів бібліотечними документами почала
розглядатися як предмет наукового дослідження, вивчалися шляхи її
раціоналізації.
Період 1974–1991 рр. позначений розширенням і поглибленням функцій книгозбірні
як головної наукової бібліотеки УРСР. Було відкрито доступ до значних за
обсягом масивів інформації, що сприяло створенню умов для максимального
задоволення інформаційних потреб. Визначилися основні напрями автоматизації
бібліотечно-бібліографічних процесів, що створювало можливість надання
інформації з використанням новітніх ІТ.
2.1. Створення Національної бібліотеки Української держави. Започаткування
основних напрямів діяльності книгозбірні із забезпечення читачів бібліотечними
документами (1918–1941 рр.)
Ідея створення Національної бібліотеки Української держави висловлювалася на
початку ХХ ст. представниками інтелігенції Українського наукового товариства у
Києві та у Петербурзькому осередку українців-членів цієї організації, Наукового
Товариства імені Т. Г. Шев-ченка у Львові, київської “Просвіти”, видавничого
товариства “Час” та інших. Однак, практичні заходи з її фундації почали
прийматися у 1918 р. Головою Тимчасового комітету з організації та визначення
перспектив діяльності Бібліотеки був В. І. Вернадський, членами комітета –
українські вчені та громадські діячі (С. О. Єфремов, А. Ю. Кримський, Г. П.
Жи-тецький, В. О. Кордт та ін.) [188, c. 11, 17].
Фактичною датою започаткування установи вважається 2 серпня 1918 р., коли
українським урядом на чолі з гетьманом П. Скоропадським було підписано “Закон
про утворення Фонду Національної бібліотеки Української держави в м. Києві”, в
якому визначався склад бібліотечного фонду, організаційні заходи щодо її
фінансуваня, штат співробітників, характер зв’язків з громадськістю для
підтримки Бібліотеки тощо [342].
Згідно з цим законом 5 жовтня 1918 р. Міністром народної освіти та мистецтва М.
П. Василенком була затверджена інструкція Тимчасового комітету для заснування
установи. На цей орган покладалися завдання з розробки концепції розвитку
майбутньої книгозбірні, її основних документів, зокрема, Положення про
Бібліотеку та Статут [207].
Перший Статут Національної біблітеки України 1919 р. визначав основні принципи
її формування: різноманітність та повнота книжкового фонду; аполітичність,
публічність, загальнодоступність, безкоштовність й легкодоступність до
- Київ+380960830922