РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
2.1. Становлення й розвиток нових колективних форм господарювання
Минуло понад дванадцять років, як розпочалась аграрна реформа в Україні. Вона
дала селянинові право власності на землю та майно, свободу вибору використання
власності і форм господарювання. Однак на практиці реалізація наданих широких
прав і свободи вибору виявилась для сільського працівника дуже складною
справою, оскільки процеси реформування тривають в умовах гострої економічної
кризи.
Перший етап передачі землі в колективну власність колективним
сільгосппідприємствам не спричинив стабілізації сільськогосподарського
виробництва. Аграрна сфера економіки з прибуткової перетворилась на збиткову.
Причин цього стану чимало, як на макрорівні, так і на мікрорівні. Сьогодні ми
всі зрозуміли: якщо ринкові реформи здійснюються в державі без її регулюючої
ролі, то вони стають небезпечними та руйнівними.
Особливо руйнівною для сільського господарства стала неконтрольована
лібералізація цін. Останніми роками зростання цін на промислову продукцію
випереджало зростання ціни сільськогосподарської продукції у 5,7 рази і
повністю підірвало фінансову основу розвитку всього сільськогосподарського
виробництва. Крім цього, спалахнула криза неплатежів, відсоткові ставки
банківських кредитів стали недоступними для сільгоспвиробників. Виходячи з
цього, більшість сільгосппідприємств перейшла на натуральне ведення
господарства, спрощення технологій виробництва продукції, використання тільки
природного потенціалу землі.
За період організаційно-економічного реформування в агропромисловому
виробництві України відбувся ряд драматичних змін, що в сукупності призвели до
тяжкої системної кризи. Згідно з методологією системного підходу, аналіз впливу
зовнішнього середовища на тенденції розвитку аграрного сектора передбачає
встановлення характеру сприйняття і внутрішньої трансформації цього впливу.
Тому предметом наукового аналізу має бути система детермінації сучасного
негативного становища, його об'єктивні витоки та перспективи подолання. Проте
вирішення цього завдання ускладнюється у зв'язку з комплексним, синкретичним
характером цієї детермінації: за висловленням В.В. Юрчишина, "велика сукупність
дестабілізуючих чинників діє одночасно і проявляється у від'ємному
синергетичному результаті" [111, с.13].
Вітчизняна статистика надає інформацію про державні та недержавні
агроформування [62]. Останні ґрунтуються на приватній власності селян на
земельні й майнові паї. Невелика частина їх власників господарює на них
самостійно, а більшість передає в оренду іншим господарям-власникам, одержуючи
договірну орендну плату.
У недержавному секторі сільського господарства України функціонують
підприємства трьох типів:
1) приватні підприємства, засновані окремими громадянами на базі
приватно-орендних підприємств у процесі аграрної реформи або новостворені,
також великі фермерські господарства;
2) господарські товариства різних типів;
3) виробничі сільськогосподарські кооперативи, які діють на основі Закону
України "Про сільськогосподарську кооперацію".
Для селян зараз більш прийнятними є сільськогосподарські виробничі кооперативи
та господарські товариства, у яких вони, будучи у працездатному віці, можуть не
тільки брати трудову участь і бути членами трудового колективу, а й долучатися
до управління господарською діяльністю.
Академік П.Т. Саблук вважає, що основою перспективної моделі організації
виробництва на селі повинен стати власник землі й майна. Така модель має
забезпечити створення ефективної системи всіх видів відносин [69, c.116].
Сучасні сільськогосподарські підприємства України мають незначну історію.
Більшість з них у їх теперішньому вигляді виникла в результаті виконання Указу
Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування
аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року. За всіх відмінностей між
ними багато спільного. Зокрема, вони (певною мірою) є спадкоємцями колишніх
колективних сільськогосподарських підприємств та інших агроформувань, на базі
яких були створені; одноосібними, якщо попереднє підприємство повністю
реформувалось у дане підприємство, унаслідок чого його майно в тій чи іншій
формі перейшло до новоствореного агроформування. Проте таких підприємств
порівняно небагато. У більшості випадків базові (материнські) підприємства
пройшли складний трансформаційний шлях, який включав їх поділ на певну
кількість (переважно два-три) нових підприємств чи фермерських господарств,
виділення з них разом з майном колишніх їх членів (працівників) тощо. За таких
умов кожне новостворене формування стало спадкоємцем майна у частині,
еквівалентній сумі майнових паїв тих, хто перейшов у нього з реформованого
господарства.
Спільним для сільськогосподарських підприємств є також те, що вони функціонують
переважно на землі, орендованій у своїх членів, і на земельних площах, взятих в
оренду в їх колишніх господарствах. Тому найбільш характерною рисою
новостворених агроформувань став новий орендний тип соціально-економічних
відносин на селі. Земельно-орендні відносини все більше утверджуються як
незворотний соціально-економічний процес, який потребує вдосконалення,
насамперед, оптимізації розміру орендної плати.
Усі ці фактори свідчать про те, що в сучасних умовах необхідне серйозне
коригування економічної реформи, включаючи й такі найважливіші її напрями, як
реструктуризація промислового комплексу і створення стійкої економічної бази
аграрного сектора.
- Київ+380960830922