Ви є тут

Формування правової культури студентів вищих аграрних навчальних закладів І - II рівнів акредитації.

Автор: 
Щербань Микола Петрович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
3405U002072
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2
Формування правової культури студентів аграрних вищих навчальних закладів І–ІІ
рівнів акредитації в контексті їх професійної підготовки
2.1. Організаційні основи формування правової культури майбутніх молодших
спеціалістів аграрного профілю
В окремих вищих навчальних закладах для студентів читається курс основ держави
і права ( з метою допомогти надолужити відставання в правовій освіті), але
треба визнати, що по-перше, такі курси не мають належної цільової настанови і
відповідного методичного спрямування на підготовку спеціаліста певного профілю,
а, по-друге, ці курси читають спеціалісти з фаховою юридичною освітою з іншої
установи (найчастіше – з юридичного ВНЗ), а тому їх основна мета зовсім не
навчально-виховна, як того слід було б очікувати, а лише навчальна. Нарешті,
по-третє, як свідчать спостереження, студенти сприймають кожний навчальний курс
так, як розкриває перед ними його специфіку викладач, яке „надзавдання” він
ставить перед ними. І якщо викладач ніякого „надзавдання” не пропонує
студентам, окрім того, що прочитаний ним і прослуханий студентами курс треба
„здати” (скласти залік чи екзамен ), то в такому плані і сприймають його лекції
студенти.
Таким чином, є гостра потреба в розробці спеціальних курсів з правової культури
та публікації методичних матеріалів, підручників і навчальних посібників
спеціально для студентів аграрних коледжів і технікумів.
На наш погляд, правова культура – це процес формування свідомості й поведінки
особи на основі спільності прав і обов’язків, що ґрунтуються на законах,
прийнятих суспільством.
Увесь комплекс правової вихованості студента пов’язується з засвоєнням ним
системи правових знань і виробленням адекватної поведінки та проявами правової
активності, спрямованої на попередження протиправних і злочинних дій з боку
інших осіб.
Для успішного здійснення будь-якої професійної діяльності необхідним є
опанування правовою культурою, яка містить: знання основних законів держави й
міжнародного права, сформованість відповідного світогляду й переконань,
дотримання правової поведінки на рівні стосунків, висловлювань, відносин у
сім'ї, в службових, громадських умовах. Відомо, що будь-яка професійна
діяльність є одним зі способів особистої самореалізації. Рівень і характер
самореалізації залежить не тільки від загально-професійної освіченості, а й від
того, яку правову оцінку спеціаліст здатний дати процесу й результатам своєї
праці.
Структура правової культури складна. Правова культура особистості, скажімо,
включає в себе правосвідомість, правову поведінку, правове мислення та їх
результати. Реалізується правова культура особи в її діяльності: професійній,
приватній, громадській. Разом з тим, правова культура особистості містить
тільки позитивні компоненти, оскільки деформовані компоненти, такі, як
протиправні установки, позиції й орієнтації, не можуть бути культурними
цінностями, а тому правова культура особистості – це лише позитивні погляди,
ідеї, оцінки, установки і мотиви, які лежать в основі правомірної поведінки
особи [84, с.93].
Правова культура являє своєрідне багатство, втілене у досягнутому рівні
регулятивних якостей права, накопичених правових цінностей, юридичної техніки,
тобто усього того, що стосується правового прогресу. Покажчиком правового
прогресу є високий рівень правової культури, яка передбачає активність
суб’єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм,
реальність правових свобод громадян, ефективність правового регулювання. Вона є
показником цивілізованості суспільства взагалі, держави і особи зокрема.
Як і кожне утворення, правова культура вміщує в собі ряд взаємопов’язаних
елементів:
Стан правосвідомості у суспільстві, тобто ступінь вираження знання і розуміння
права громадянами, посадовими особами. Кожен суб’єкт у правовій державі
зобов’язаний усвідомити: право являє собою велику цінність у сфері суспільних
відносин. Знати право, розуміти його суть, уміти тлумачити ті чи інші положення
закону, з’ясовувати його мету, визначати сферу дії, уміти застосовувати у
професійній діяльності здобуті правові знання, використовувати закон для
захисту своїх прав і прав своїх співробітників, відстоювати свободу законних
інтересів, уміти поводитися у складних правових ситуаціях і не виходити за
законні межі. Наявність широких юридичних знань у громадян, посадових осіб ще
не говорить про високий рівень правової культури, оскільки необхідно не тільки
знати право, але й дотримуватись його в усіх ситуаціях.
Режим законності й правопорядку – це стан фактичної упорядкованості суспільних
відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є
сукупність правомірних дій суб’єктів права. Стійкість правопорядку залежить від
стану законності, що і визначає рівень правової культури. Переконаність у
необхідності дотримання правових приписів – основа режиму законності та
правопорядку. Педагогічною основою правової переконаності є сформованість
внутрішнього стану виявленості в справедливості й доцільності правової
поведінки, яка втілюється у правовій культурі особистості.
Стан законодавства, його досконалість за змістом і формою, якість
законодавства, його продуманість, узгодженість, поєднання динамічності й
стабільності, а також юридична техніка підготовки, прийняття і опублікування
нормативно-правових актів, розв’язання процедурних законодавчих питань, – усе
це покажчики рівня законодавчої культури. Робота парламенту України свідчить,
що рівень законодавчої культури покищо не дуже високий. Водночас саме ідея
правової культури особистості є провідною.
Стан роботи прав