Вы здесь

Цивільно-правова охорона та захист прав виробників фонограм.

Автор: 
Ієвіня Ольга Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U002321
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Підстави виникнення та обсяг прав виробників фонограм
2.1. Поняття фонограми та виробника фонограми
Термін “фонограма” (грец. phone – звук та gramma - письмо) не є новим
[[lxxxix]]. Вже наприкінці ХІХ століття надпис “фонограма” наносився на перші
циліндри, створені Едісоном.
Сучасне законодавство України, наслідуючи системі континентального права,
відносить фонограми до об'єктів суміжних прав, поряд з виконаннями,
відеограмами, передачами організацій мовлення.
У повсякденному житті термін “фонограма” може використовуватись для позначення
різних об'єктів. По-перше, це об'єкт матеріального світу, матеріальний носій
звукозапису. Наявність матеріального носія – необхідна умова існування
будь-якого об'єкта суміжних прав (за виключенням виконання). Тому фонограмою
часто називають компакт-касети та компакт-диски, які з правової точки зору (у
більшій кількості випадків) є лише матеріальними носіями копій фонограм.
По-друге, фонограма як звуки, що містяться на матеріальному носії, тобто те, що
сприймається завдяки органам слуху, фактично – сам звукозапис. В залежності від
того, які саме звуки записані, можна говорити про зміст фонограми, яким може
бути як виконання творів, так і будь-які інші звуки (природні, механічні та
інші).
Два вищезазначених об'єкта матеріального та нематеріального світу (матеріальний
носій і звукозапис) існують невіддільно один від одного.
Таким чином, ми спостерігаємо тут властиву майже всім об’єктам інтелектуальної
власності подвійну сутність – інтелектуальний компонент, що має інформаційний
(змістовний) характер, та матеріальний, що забезпечує фізичне існування
першого, робить його доступним широкому колу осіб. Можна погодитись з
характеристикою фонограми як самого комплексного та складного об’єкта, маючи на
увазі кількість правовласників та ступень їх участі у створенні фонограми,
велику кількість матеріальних та нематеріальних об’єктів в її складі [[xc];5].
Для цілей цієї роботи термін фонограма використовується як суто юридичний, і
фактично означає звукозапис, зроблений фізичною або юридичною особою з
дотриманням певних юридичних умов. Дотримання цих умов дозволяє виробнику
звукозапису вважатися виробником фонограми та користуватися правовою охороною.
Як вже зазначалось, вперше визначення фонограми, як виключно звукового запису
будь-якого виконання або інших звуків, було введено до законодавства України
Законом України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року.
Таке визначення повністю відповідало тому, що міститься у статті 3 Римської
Конвенції: “фонограма – будь-який виключно звуковий запис звучання виконання
або інших звуків”. Подальша еволюція поняття фонограми пов'язана з розвитком
цифрових технологій. Під час проведення Дипломатичної конференції у м. Женева
2-20 грудня 1996 року в ході роботи над проектом нового Договору ВОІВ про
виконання і фонограми було зазначено, що визначення фонограми має бути
вдосконалено шляхом його поширення на звуки, що мають “неприродне” походження,
тобто “продюсуються” машиною завдяки обробці нею відповідних даних. Така
фонограма не є фіксацією звуків, тому як процес її створення починається саме з
внесення цих даних у пам’ять машини. Тобто йдеться про “числове представлення
звуків” [[xci];16]. Крім того, порівняно з Римською Конвенцією, було вилучене
характеристику фонограми як виключно звукового запису. Таким чином, стаття 2
Договору ВОІВ про виконання і фонограми визначає фонограму як запис звуків
виконання або інших звуків, або відтворення звуків, крім звуків у формі запису,
включеного до кінематографічного або іншого аудіовізуального твору [[xcii]].
Такий запис передбачає потенціальну можливість слухового сприйняття записаних
звуків.
На можливість такого потенціального слухового сприйняття прямо вказується й у
чинному законодавстві України: фонограма – звукозапис на відповідному носії
(магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску
тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до
аудіовізуального твору. При тому сам звукозапис трактується як фіксація за
допомогою спеціальних технічних засобів (у тому числі й за допомогою числового
представлення) на відповідному матеріальному носії звуків, яка дозволяє
здійснювати їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідного
пристрою [[xciii];ст.1]. Як бачимо, визначення фонограми має більш технічний
характер і критерій творчості, на відмінність від об'єктів авторського права та
такого об'єкта суміжних прав як виконання, тут майже відсутній, тобто,
відповідно до визначення, фонограма не є результатом творчої діяльності. Таку ж
саму позицію підтримає й А.П.Сергєєв [[xciv]]. Проте слід мати на увазі, що
більшість фонограм містять об'єкти авторських прав, тому майже будь-яке
порушення прав виробника фонограми автоматично тягне порушення авторського
права та суміжних прав виконавця.
Розкриваючи поняття звукозапису, ми матиме більш широке визначення: фонограма –
це звукозапис, тобто фіксація звуків за допомогою спеціальних технічних засобів
(у тому числі й за допомогою числового представлення) на відповідному
матеріальному носії, яка дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або
сповіщення за допомогою відповідного пристрою.
Слід звернути увагу, що предметом звукозапису при виробництві фонограми є не
тільки виконання, а й будь-які звуки (наприклад, шум моря, спів птахів та ін.).
Тобто походження звуку, що зафіксований на фонограмі, не має значення для
вирішення питання щодо надання охорони.
Другий момент, на який необхідно звернути увагу. Фонограмою вважається
звукозапис виконання або будь-яких з