РОЗДІЛ 2
ПРИНЦИП СВОБОДИ ДОГОВОРУ ПРИ УКЛАДЕННІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОГО КОНТРАКТУ
2.1. Свобода укладення зовнішньоекономічного контракту
Відповідно до статті 627 ЦК України одним з проявів принципу свободи договору є
свобода (вільність) сторін в його укладенні, тобто свобода волевиявлення
суб’єкта на сам вступ у договірні відносини. Щодо сфери зовнішньоекономічної
діяльності цей прояв принципу свободи договору підтверджено в пункті 1 частини
3 статті 2 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, відповідно до
якого одним із принципів зовнішньоекономічної діяльності є право суб’єктів
такої діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки. Таким
чином, в законодавстві України на загальному та спеціальному рівнях проголошено
свободу укладення договору у зовнішньоекономічній сфері – зовнішньоекономічного
контракту. Це означає, як підкреслює М.Й. Брагінський, що сторони самі, притому
незалежно один від одного і від держави, мають право вирішувати питання про
вступ між собою в договірні відносини [Див.: 11, с. 153]. Німецькі цивілісти
К. Цвайгерт та Х. Кетц пишуть: “кожний повинен володіти свободою дій незалежно
від впливу держави або інших владних структур. Йому повинна бути надана
можливість будувати свої взаємовідносини з іншими індивідами за власним
розсудом, а не відповідно до обов’язкових і заздалегідь встановлених
розпоряджень, а також свобода в здійсненні тих цілей, які він вважає
правомірними, але при умові, що при цьому не буде ущемлена аналогічна свобода
інших індивідів. Звідси випливає, що держава повинна рахуватися зі свободою
індивіда і надавати йому право самостійно визначати свої умови існування. А це,
в свою чергу, означає для індивіда … свободу договорів: чи вступати і з ким у
відносини обміну. Зміст цих відносин повинен в принципі залишатися прерогативою
партнерів за договором і залежати від рішення кожного з них і їх взаємної
згоди [Див.: 172, с. 7-8].
В законодавстві Росії зазначена можливість, спеціально виділена в нормах,
присвячених правоздатності первинного суб’єкта цивільного права – фізичної
особи. Мається на увазі стаття 18 ЦК Російської Федерації [Див.: 25], що
називає в складі правоздатності громадян (фізичних осіб) можливість вчинення
правочинів і участі в зобов’язаннях. Вітчизняний законодавець, визначаючи обсяг
цивільної правоздатності фізичної особи (стаття 26 ЦК України), прямо не назвав
можливість укладення договорів, хоча, безумовно, передбачав її, говорячи про
те, що “усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та
обов’язки” (частина 1 названої статті). Очевидно, що мається на увазі здатність
фізичних осіб мати цивільні права та обов’язки, у тому числі й такі, які
випливають з укладених ними договорів.
Ця можливість також безумовно передбачається і в обсязі правоздатності
юридичних осіб. Відповідно до частини 1 статті 91 ЦК України юридична особа
здатна мати такі ж само цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність),
як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки
людині. Очевидно, що право вступати у договірні відносини за своєю природою не
є таким, що належить тільки людині. Воно властиве також і юридичним особам,
особливо тим із них, що займаються підприємницькою (у тому числі,
зовнішньоекономічною) діяльністю. Д.В. Задихайло вірно вказує на те, що однією
зі складових підприємницької свободи, поруч з можливістю вільного вибору видів
підприємницької діяльності, свободою конкуренції, свободою ціноутворення і
свободою розпорядження прибутком, є також і свобода договору [Див.: 39, с.
137]. Але й для інших юридичних осіб вступ у договірний зв’язок складає
невід’ємну частину їхньої діяльності, який би характер вона не носила.
Законодавче закріплення свободи вступу суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності у договірні зв’язки стало результатом зміни
планово-адміністративного регулювання зовнішніх економічних відносин, які
базувалися на державному примусі одних суб’єктів до укладення договору та
імперативній забороні іншим вступати у договірні відносини з іноземними
контрагентами. Принцип свободи договору став важливим елементом у формуванні
механізмів ринкової економіки. Разом з тим, слід погодитися з думкою Р.А.
Тельгаріна про те, що безмежна свобода може привести до відсутності порядку в
договірній діяльності, що, в свою чергу, негативно позначиться на ефективності
договірних відносин. Тому принцип свободи укладання договору повинен
знаходитися в визначених законодавчих рамках і поєднувати у собі як свободу
суб’єктів, так і межі здійснення суб’єктивних прав [Див.: 159, с. 13].
Якщо ж говорити про випадки, що являють собою виключення з дії принципу свободи
договору, коли допускається укладання договору шляхом примушення одного з
контрагентів, необхідно підкреслити, що такі випадки можуть бути передбачені
тільки законом або добровільно прийнятим зобов’язанням [Див.: 11, с. 153; 17,
с. 10; 52, с. 20].
Укладення договору (зокрема, зовнішньоекономічного контракту) здійснюється за
певною процедурою, що складається з низки врегульованих цивільним
законодавством юридично значимих дій. Відповідно до частини 2 статті 638 ЦК
України “договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір
(оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною”. Шляхом оферти і
акцепту саме й здійснюється погодження волевиявлення сторін договору на його
укладення: одна сторона (оферент) пропонує іншій укласти договір на певних
умовах, інша ж – акцептант – може погодитися чи не погодитися з пропозицією
оферента. Цілком закономірно, що в силу різної ролі
- Київ+380960830922