Ви є тут

Організаційні форми інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності в промисловості

Автор: 
Гаврилова Вікторія Леонідівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U002379
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ФОРМ І МЕТОДІВ ІНВЕСТУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПРОМИСЛОВОСТІ
Узагальнення зарубіжного досвіду інвестування інновацій та особливості його
використання в економіці України
Створення ефективно працюючого механізму відтворення інноваційних процесів є
однією з пріоритетних сфер у політиці держави, оскільки є основою економічного
зростання та національної незалежності [93].
Поява якісно нової економічної задоволеності шляхом технічних і технологічних
перетворень викликає необхідність створення ефективних організаційних підходів
до її реалізації і вимагає переосмислення регулюючої її нормативно-законодавчої
бази для забезпечення функціонування механізмів підтримки пріоритетних
інноваційних програм і проектів.
При цьому технологічний потенціал економіки визначається не тільки її власними
інноваціями, але і здатністю впроваджувати запозичені технології, притягнуті
такими способами:
* імпорт технологій у вигляді реального капіталу та споживчих товарів;
* імпорт ліцензій на виробництво за інноваційними технологіями у власників
патентів;
* організація інноваційного виробництва іноземними підприємствами шляхом
залучення прямих іноземних інвестицій.
У країнах Заходу управління діяльністю, у т.ч. інноваціями, давно (більш 40
років) визнано спеціальною сферою знань, у рамках якої розробляються
методологічна та теоретична бази, існують наукові школи, розгорнуто масштабний
комплекс різних інститутів навчання і підготовки менеджерів (від
короткострокових курсів до повномасштабних університетських програм), високим
попитом користуються кваліфіковані керівники та консультанти з питань
управління. Видається величезна кількість популярної, навчальної і методичної
літератури (майже всі кращі доступні нам книги з управління переведені з
англійської і, в останні 10-12 років, з японської мов) [94].
За останні 30 років можна виділити шість найбільш чітко проявившихся моделей
інноваційного розвитку, які створюють базу для переходу до інформаційної
організації, і які реалізувалися в різних країнах світу [95]:
* «інноваційне середовище» створює процес інноваційного розвитку, комбінуючи
науку, представлену великими науково-дослідними й експериментальними центрами;
великий приватний капітал; сучасно оснащені багатопрофільні підприємства;
велику кількість висококваліфікованих інженерів і робітників;
* централізація інноваційного процесу в рамках великої транснаціональної
компанії, що є ініціатором і реалізатором (включаючи етап комерціалізації)
інновацій;
* «державний протекціонізм» характеризується тим, що уряд якої-небудь країни
надає підтримку технологічним інноваціям через національні приватні фірми в
умовах закритого національного ринку для іноземних компаній;
* постійна та безпосередня взаємодія «державного протекціонізму» зі світовим
ринком, коли національні економічні кордони залишаються відкритими;
* «військова модель» заснована в якості цілеспрямування технологічного розвитку
на прагнення домогтися військової переваги;
* модель Європейського співтовариства базується на співробітництві між різними
урядами та приватними компаніями різних країн, як би то винесене за національні
рамки «інноваційне середовище».
На сучасному етапі найбільше виправдали себе дві інноваційні моделі [96, с.29]:
японська й американська. Вони не є ідеальними, мають ряд недоліків, однак, з
погляду мети і задач даного дослідження особливу увагу варто приділити аналізу
їхніх сильних сторін і можливостей використання їхнього позитивного досвіду в
організації вітчизняного механізму відтворення інноваційних процесів.
Зростання впливу США на світову економіку, обумовлене зростанням продуктивності
праці в цій країні, вимагає високоефективної роботи головного джерела цього
зростання – національного інноваційного механізму. Інноваційний механізм США
–найважливіший інструмент цієї країни з поширення її впливу на інші регіони
світу шляхом залучення продуктивних сил цих країн в американську систему
розподілу.
Те лідируюче становище, що мають сьогодні США, досягнуто багато в чому завдяки
високій розвиненості інноваційного механізму цієї країни. Відповідно значний
розвиток одержали всі структурні елементи цього механізму та системи його
матеріального, інформаційного, кадрового та фінансового забезпечення
(рис.2.1).

Рис. 2.1. Структура інноваційного механізму США (акцент на продуктивність і
ефективність продукції)
Американська модель базується на вищій автономії підприємництва, на принципі
вільної конкуренції та на регулюванні ринку великими міжнародними корпораціями.
Фінанси на НДДКР виділяються відповідно до пріоритетів (на даний момент це
військова технологія) державним відомствам, які, у свою чергу, можуть
розподіляти отримані ними кошти на НДДКР між різними дисциплінами і головними
програмами НДДКР (тактичний прийом) або по окремих конкретних проектах
усередині схвалених адміністрацією наукових напрямів і тематичних програм
(оперативний прийом).
Крім прямого фінансування реалізації державних науково-технічних програм
істотну роль відіграє податкове регулювання інноваційної діяльності приватних
підприємств, що полягає в наданні «інвестиційного податкового кредиту», який
складає 6-10% загальної вартості капітальних вкладень у машини й устаткування,
що віднімаються з загальної суми податку на прибуток компанії та витрат, які
направляються на збільшення НДДКР. Також надається знижка з податку на прибуток
у розмірі 25% додаткових витрат компаній на дослідження та розробки [97,
с.37].
Відносно новим явищем у федеральній політиці США є державна підтримка спільних
дослідницьких проектів корпорацій і унів