РОЗДІЛ 2
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ГАЛИЧИНИ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНИХ РИС ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
(1900-1939 рр.)
2.1. Розвиток дитячої літератури Галичини досліджуваного періоду
Засоби вираження притаманні кожному виду мистецтва. Водночас, як очевидна специфічність, загальне застосування мистецтва слова відображено у мові, яка є оберегом української національної духовності. На українських землях воно залишилося найсильнішим чинником збереження української культури. Рідне слово активно сприяло не лише утвердженню національної свідомості та гідності, а й виховувало молоде покоління - тих, хто на практиці боровся за перемогу української ідеї в тогочасних складних суспільно-політичних та соціокультурних умовах.
Найважливішим носієм друкованого слова стала українська книжка. Небезпечність впливу рідної літератури на свідомість українського народу добре розуміли його вороги. Про це свідчать незаперечні факти, зокрема, відомий Валуєвський циркуляр 1863 року, яким заборонялося друкування українських книжок; Емський указ (1876 р.), що призвів до закриття недільних шкіл на українських землях, які перебували під владою Російської імперії [53, 205]. Українську мову указом фактично поставлено поза законом [54, 173]. Царський уряд добре усвідомлював, що освіта й книжка рідною мовою - потужний засіб для самоусвідомлення і самоутвердження народу. Саме тому, окупувавши 1914 року Галичину, владні структури Росії зразу ж почали знищувати українські бібліотеки, книжки. Аналогічно відбиралося право дітей на рідну мову, освіту й культуру на території Галичини, окупованій Польщею у 1919 році. Так, із 14 березня 1923 року єдино повноцінною вважали школу з державною мовою навчання, а закон від 31 липня 1924 передбачав запровадження обов'язкового навчання польською мовою від 3 класу народної школи [426, 123]. Невідрадне становище української мови також спричинили конфіскації [539], заборони видання у великій кількості українських книжок і преси [265], переслідування національносвідомої української інтелігенції.
Просвітні та громадські діячі осмислювали вагомість рідного слова, оскільки духовна й національна кризи - це той наслідок, до якого міг би прийти народ, що ним легковажив. Наприкінці ХІХ століття у пресі зустрічаємо висловлювання громадського діяча Є. Волянського про те, що книжка має величну силу завдяки ідеї, яку вона висвітлює. Відповідно все велике й мале відбувається через ідеї, тому всьому доброму й злому, що є на землі, завдячуємо книжкам [36, 12]. В унісон звучить думка В. Барвінського, який визначну роль у творенні морального світу відводив літературі. Вона розбуджує "відразу до несправедливості, підлоти, нечесності, виховує любов до правди" [13, 133].
Про необхідність виховання малих галичан друкованим словом писав також о. О. Квіт. Саме добра книжечка й добра преса, за його словами, значно полегшує морально-релігійне виховання. Свідченням правдивості такого погляду була увага педагогів і виховників до друкованого слова, адресованого дітям. Ті з них, котрі в наймолодшому віці не отримували задоволення від художньої літератури, не зацікавилися книжечкою, зазнали втрати у вихованні [541, 5].
Факт існування напряму літературної творчості - літератури для дітей (дитячої літератури) у Галичині впродовж 1900-1939 років є незаперечним. Незважаючи на її відносно невеликий доробок, вона все ж таки отримала високе педагогічне визнання.
ХХ століття ознаменувалося пожвавленням розвитку української дитячої літератури в Галичині, особливо для дітей молодшого шкільного віку. Конкретизуючи назву розділу, акцентуємо, що будемо аналізувати твори, призначені виключно для маленьких українців Галичини перших чотирьох десятиліть ХХ ст., опубліковані у дитячих художніх збірках, підручниках для початкової школи (букварі та читанки), дитячій пресі (газети, журнали). Характерно, що вони були написані не лише галицькими письменниками й педагогами, а й включали твори авторів з усієї України.
У Галичині становлення дитячої літератури пов'язане з таким виданням, як "Читанки для діточок в народних руських школах" М. Шашкевича (1850 р.) [127, 1334]. У другій половині ХІХ століття з'являється дедалі більше нових збірок для дітей з творами як оригінальними, так і перекладними, зароджується дитяча преса. У 1854-1856 рр. у Відні виходив додаток до "Урядового вісника" під назвою "Домова шкілка". Початок видання преси для дітей на галицьких землях пов'язаний із виходом у Львові тижневого додатка до журналу "Учитель", пізніше - самостійне видання "Ластівка" (1869-1881), який 1875 р. стає самостійним двотижневиком. У 1878-1881 рр. у Коломиї - "Приятель дітей". Однак необхідно зазначити, що названі видання характеризувалися "москвофільськими симпатіями", не мали виразного національно-виховного спрямування.
Переломним для розвитку української дитячої преси був 1890-й рік, з яким пов'язана поява у Львові журналу "Дзвінок", що виходив до 1914 року.
Аналіз національної педагогічної думки початку ХХ століття переконує, що українська дитяча література посіла чільне місце в розвитку національного шкільництва загалом, морального виховання зокрема. Оскільки тогочасна початкова школа обмежувала національно-патріотичне загартування дітей, то воно мало компенсуватися читанням художньої літератури й дитячої преси [510], [511, 131], [512], [514]. З опрацьованих нами статей, які висвітлювали розвиток дитячої літератури, особливо варта уваги доповідь К. Малицької "Видавництва для дітей і молоді", з якою вона виступила на Першому українському просвітньо-економічному конгресі (Львів, 1-2 лютого 1909). Авторка зробила першу спробу огляду як світової літератури, так і української, намітила подальший план її розвитку в Галичині [89, 10]. Пізніше, у 1929 році, на освітньому конгресі у Львові (за словами педагога Н. Дорошенко) пролунав клич: "В освітній роботі на перший план поставити справу книжки..." [117, 17].
У 1935 році на Першому українському педагогічному конгресі з доповід