РОЗДІЛ 2
УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКІ ЗВ'ЯЗКИ У ПОЛІТИЧНІЙ ТА ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРАХ
Історичні умови, в яких формувалися засади українсько-китайських відносин, були досить складними. Оскільки в пострадянській історичній літературі досить ретельно проаналізовано політичні та економічні процеси, що відбувалися у 50-ті роки в Радянській Україні, але майже не розглядалася історія перших років існування КНР, вважаю за доцільне стисло оглянути політичні та економічні процеси, що відбувалися в КНР, починаючи з 1949 року. В радянській історіографії, як відзначалося вище, вистачає досліджень, що стосуються цього періоду, і можна звернутися до цих публікацій, але "...і справді, повинен бути сліпим той, хто приймає за правду історію якої б то не було релігії або народу, а в ще більшій мірі - історію якої-небудь секти або партії, не маючи можливості зіставити її з іншою історичною версією. Розсудлива людина не буде така сліпа. Не на єдиному свідченні, а на збігу свідчень, стане стверджувати історичну істину. Якщо збігу немає зовсім, не буде довіряти нічому; якщо він є хоч у чомусь незначному, розмірить відповідно свою згоду або незгоду. Навіть слабкий промінь світла, що блищав з чужоземного історичного оповідання, часто викриває цілу систему брехні; і навіть ті, хто явно перекручують історію, нерідко видають себе внаслідок неуцтва або недбалості" [281, с. 49]. Тому автор звернув увагу на дослідження американських синологів [322-326] і порівняв їх із звичною для пострадянського простору картиною подій того часу.
На першому етапі існування нової влади головним завданням було встановлення політичного контролю. Військова влада протрималася півтора року, з часу падіння Мукдена 1 листопада 1948 р. і Пекіна й Тяньцзіня - у січні 1949 року, до взяття під контроль усієї території материкової частини Китаю в травні 1950 р. КНР була проголошена в середині цього процесу ? 1 жовтня 1949 р. Керівництво залишило на своїх посадах більшість місцевих керівників. КПК, подібно Гоміньдану, встановила триніжок влади - партія, уряд і армія, кожний з яких являв собою окремий ешелон, але всі разом вони були зв'язані комуністичним керівництвом. До 1947 р. чисельність партії збільшилася до 2,7 млн. чол., а в 1961 р. вона нараховувала 17 млн. членів у своєму складі.
Партійна структура йшла паралельно зі структурою уряду, і їхні члени взаємно перетиналися. Комуністичний уряд піднявся на більш високий рівень, ніж старий - Гоміньдан. Народний представницький конгрес, подібно аналогічному в Радянському Союзі, був заснований у вигляді ієрархії, починаючи із сіл і закінчуючи національним народним конгресом у Пекіні, що проходив у 1954 р. Цей урядовий конгрес володів, начебто, законодавчими функціями і використовувався в основному як показник наступності політичного устрою за рубежем. Конгрес забезпечував арену для участі "у демократичному централізмі", але насправді не володів реальною владою в європейському законодавчому сенсі.
Структура уряду обновлювалася кілька разів. У 1954 р. конституція нового уряду (її потрібно відрізнити від нової партійної конституції від 1956 р.) зменшила роль некомуністичних партій і підсилила повноваження прем'єр-міністра. Чжоу Еньлай6 очолював тепер держраду, до складу якої входили 16 віце-прем'єрів і глави 7 міністерств. У дослідженнях Діка Барнета [323], Джона Л'юїса [326] та інших учених ретельно описано, як цей уряд контролювався партією і співробітничав у союзі з нею.
У 1949 році була створена повна копія даної структури: Китайська федерація демократичних жінок (76 млн. членів у 1953 р.); демократичної молоді (34 млн. у 1954 р.); профспілки (162 млн. у 1956 р.); літератури і мистецтва під керівництвом плідного письменника Го Можо7, який мобілізував інтелектуальні верстви населення. Крім того, існували Китайська студентська організація (4 млн. у 1955 р.), дитяча юнацька піонерська організація (30 млн. у 1957 р.) і багато подібних корпорацій, що спеціалізувалися в питаннях природи, науки, мистецтва, освіти, благодійництва чи міжнародних відносин - наприклад, Товариство Китайсько-Радянської дружби (68 млн. членів у 1953 р.) і подібні товариства Китайсько-Індійської і Китайсько-Бірманської дружби. Зрештою, у 1953 р. була організована Китайська асоціація промисловості і торгівлі, створена національною буржуазією, яка усе ще існувала в той час. Але через 3 роки буржуазія зникла як клас.
Масові організації проникали в особисте, професійне і соціальне життя індивідууму так, як це не зміг зробити уряд. Кожний контролювався зверху "демократичним централізмом", хоча номінально влада належала національному конгресу, між скликаннями якого проходив довгий час. Члени партії, звичайно ж, домінували на ключових посадах, але з їхньою допомогою вдавалося мобілізувати основну масу людей. У кожної організації були широко визначені цілі і програми, а також великий міністерський апарат. Таким чином виходило, що доросле китайське населення наполовину залучалося до тієї чи іншої діяльної групи, у завдання якої входили мітинги, пропаганда й агітація.
Масові організації виконували в основному політичні функції: бути представниками уряду, зводити мости над прірвою між населенням і урядовим апаратом. На думку Джеймса Таунседа [324], вони політизували аполітичне населення, зробивши його масовою частиною урядового апарату: керівництво КПК повинне спиратися на постійний контакт із робітничо-селянськими масами, як виразника проблем й інтересів народу, потім, висуваючи політичні директиви для вирішення цих самих проблем і, зрештою, "змушуючи народ видавати нав'язану їм політику за свою власну" [325, с. 333].
Механізмом, що збільшував цей тиск, були кампанії і рухи. Могло здаватися, що кампанії починалися спонтанно, але вони були розроблені за розпорядженням ЦК. Кампанії швидко пускали в хід партійний апарат держави і масових організацій, спрямовуючи удар молота на одну за одною мішені в різних класах і їхніх інститутах. Використання методу кампанії в революційному розвитку могло досягти с