РОЗДІЛ 2
ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ І.С. ОРЛАЯ
2.1. Сутність педагогічної діяльності І.С. Орлая
Аналіз сучасних тенденцій в освіті України дає підстави стверджувати, що теоретичні положення і практичні результати діяльності І.С.Орлая знаходять своє втілення на новому етапі розвитку педагогічної теорії. Докладне вивчення і узагальнення педагогічної спадщини вченого дають можливість підтвердити співзвучність основних положень державних документів (Закон України "Про освіту", Закон України "Про загальну середню освіту", Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття), Національна доктрина розвитку освіти, Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи України) із концептуальними ідеями педагога. Так, зокрема, спостерігається відповідність у таких позиціях:
1) направленість освіти на розвиток особистості у всіх її проявах;
2) забезпечення єдності навчання і виховання;
3) орієнтація освіти на повсякденний світ і життєві потреби людини;
4) громадянська спрямованість освіти;
5) науковий характер освіти;
6) гуманізм і демократизм у галузі освіти [Законодавство України про освіту та науку (за станом на 20 грудня 1999р.).- К.: Парламентське видавництво, 1999.- 127с., С3-5, Кремінь В. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми,перспективи).-К.: Грамота, 2003.-216с., С.179-181].
Сьогодні аксіоматичною є думка, що без фундаментальної освіти неможливо зреалізуватися особистості. Лише рівень освіченості громадян визначить, яке місце у світовому співтоваристві буде займати держава, чи не залишиться вона поза межами розвитку цивілізації. Видатний просвітитель, організатор освітньої справи, громадський діяч, талановитий педагог І.С.Орлай був яскравим представником прогресивної думки кінця XVIII-початку XIX століть. Займаючи високі посади, Іван Семенович багато зробив, перш за все, для розвитку та вдосконалення системи освіти і шкільництва на теренах Російської імперії, до складу якої в досліджуваний період входила й Україна. Працюючи на педагогічній ниві, він постійно турбувався про вдосконалення системи шкільної освіти, бо вважав "...що добре виховання юнацтва є перша основа благополуччя держави. Звідси гарні батьки родини, гарні громадяни, гарні чиновники " [94,269].
Дотримуючись основних принципів своєї просвітницької концепції та передових педагогічних традицій, І.С.Орлай в умовах посилення реакційного курсу у сфері освіти відважно відстоював ідею безстановості школи. Захищаючи право дітей на навчання, переймався долею бідних дітей, запитував: "І чому би діти не імущих батьків повинні бути вилучені з чуттєвих чеснот і почестей? Хіба ми не знаємо, що в бідності приховуються нерідко превеликі обдарованості і відмінні таланти? Хіба безсмертний наш Ломоносов не з рибальського куреня підніс себе славою вище багатьох багатіїв і дворян?"[10, 85].
З-під пера вченого-педагога регулярно з'являлися не лише розпорядження про діяльність тих навчальних закладів, де він працював, статути, законодавчі акти та інші документи, але й власне педагогічні статті. Найвідомішими з них є праці: "О необходимости обучаться преимущественно отечественному языку и нечто о обучении языкам иностранным" і "Мнение о преобразовании училищ в России" [148, 148].
Учений брав активну участь у наукових симпозіумах та семінарах, де обговорювалися проблеми організації освіти та шкільництва в Україні, про що свідчать, наприклад, його публікації в журналі конференції Ніжинської гімназії.
Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що І.С.Орлай був талановитим педагогом, просвітителем, його педагогічні ідеї найкраще відбивали основні напрями передової слов'янської педагогіки: демократизм, гуманізм, високу моральність, любов до дітей, до рідного народу й батьківщини. Педагогічні погляди І.С.Орлая мають чіткий гуманістичний і демократичний характер, який не міг бути реалізованим в умовах тодішньої кріпосницької Російської імперії.
Іван Семенович Орлай був справжнім поборником ідеї загальнонародної освіти, доступної всім громадянам держави. У той час, коли царський міністр освіти реакціонер А.Шишков у циркулярі від 13 червня 1825 року стверджував, що "...навчання грамоти всього народу принесло б більше шкоди, ніж користі", І.С.Орлай ставить за мету "Всім жителям Малоросії забезпечити право на освіту і виховання дітей; сприяти всім громадянам у здобуванні знань із загальних наук, а також і у вищих навчальних закладах" [99, 150]. Це було рішучим кроком протесту проти існуючих на той час імперських порядків.
Його багата, різнобічна обізнаність у сфері медицини, історії, народознавства, природознавства і просвітницькі погляди в цілому вплинули на розуміння ним основних програмних вимог щодо питань навчання та виховання, дали можливість протистояти насаджуванню російських догм у навчальному процесі, акцентувати увагу на значенні нових наукових відкриттів. Своєю працею він зробив значний внесок у демократизацію освіти, у справу розповсюдження дійсно народної освіти.
Реформи у Російській імперії на початку XIX ст. в адміністративній та соціально-культурній сферах надавали реальну можливість І.Орлаю знайти застосування своїм знанням та вмінням, зробити успішну кар'єру. Неабияку роль у цьому процесі зіграла урядова політика щодо залучення до Російської імперії певної кількості іноземних педагогів та вчених. Тут орієнтувалися на слов'янських вчених, "...поскольку они могли сразу или в скором времени вести преподавание на русском языке" [155, 219]. Ще Петро I у 1715р. підписав указ про запрошення "беличан (чехов), знающих по словенски". А у 1724 р. цар запропонував запросити із-за кордону хоч би двох слов'ян-викладачів. Вихідці з слов'янських земель Австрійської імперії, серби, закарпатські українці були бажаними.
У 1782 році за запрошенням у Росію приїхав серб Федір Іванович Янкович де Мірієво (1741-1814), директор Темешварських училищ, видатний слов'янський педагог, що стояв бі