РОЗДІЛ 2.
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СОЦІОЛОГІЧНЕ ТЕОРЕТИЗУВАННЯ
2.1. Виникнення системного підходу
Системні уявлення не є відкриттям ХХ століття. Їх можна знайти в сивій давнині. Слово "система" з'явилося ще в Стародавній Греції і буквально означало "сполучення, організм, пристрій, організація, лад, союз". Спочатку воно було пов'язано з формами соціально-історичного буття, пізніше принцип порядку був перенесений на Всесвіт. В античній філософії термін "система" характеризував упорядкованість і цілісність природних об'єктів, а близький до нього термін "синтагма" - упорядкованість і цілісність штучних об'єктів.
У середньовічній філософії для вираження інтегративності пізнавальних утворень з'явилися нові терміни: сума, дисципліна, доктрина. Трактування буття як космосу змінюється розглядом його як системи світу, що розуміється як незалежна від людини, що володіє своїм типом організації, ієрархією, іманентними законами і є структурованим. Буття з предмета споглядання стає предметом соціально-наукового аналізу. Виникають науки, кожна з яких аналізує в природному світі свою область своїми методами.
Сприйняті від античності принципи системності розвивалися в концепціях Кузанського, Спінози, у німецькій класичній філософії вони розроблялися Кантом, Шеллінгом, Гегелем.
У першій половині ХХ століття наука змушена була переосмислити багато фундаментальних понять і виробити ряд нових, адекватних новим науковим даним, підходів. Перехід до вивчення складних систем практично у всіх областях знань зажадав переосмислення основ наукової методології і самого поняття наука. Вивчення квантово-механічних систем у фізиці (Планк, Бор, Резерфорд, Гейзенберг, Борн, Шредингер, Йордан, Зоммерфельд і ін.); вивчення хімічних процесів і систем (Ле-Шателье, Вант-Гофф, Аррениус, Гіббс, пізніше - Хіншелвуд, Семенов та ін.); поява теоретичної біології (Дарвін, Геккель, Мендель, Пастер, И. Мєчніков, Лоеб, Гендерсон, Кеннон і ін.); формування геохімії (Вернадський, Кларк, Ферсман, Гольдшмідт і ін.), а також біогеохімії й екології (Г. Марш, Геккель, Зюсс, Вернадський, Клемент, Форбс, Тенслі, Висоцький і ін.); вивчення вищої нервової діяльності (Шерінгтон, Павлов, Анохін, Вулдридж, Дельгадо й ін.); розвиток соціології як реакція на соціум, що ускладнюється, (Парето, Ле-Бон, П.Сорокін, Вебер, Дюркгейм і ін.), економіки (Кондратьев, Кейнс і ін.), менеджменту (Ф. Тейлор, М.Вебер, А.Файоль і ін.) привели до переосмислення понять "система", "організація", "порядок", "хаос", "мінливість", "стійкість", "причинність", "взаємодія", "керування", "зворотний зв'язок", "сигнал", "частина", "ціле", "компонент", "елемент", "ієрархія" і інших. На порядок денний було поставлене питання вивчення систем будь-якої природи, включаючи їхню структуру і динаміку розвитку, а оскільки багато систем або штучно створювалися людиною і керувалися нею (технічні, хімико-технологічні системи), або людина активно впливала на природні системи (біоценоз, ландшафт, біосфера), то виникла проблема ефективного керування і збереження цілісності систем. Таким чином, підтримка внутрішньої динамічної рівноваги, або, як тепер говорять, "гомеостазису", стає найважливішою задачею практики, що вимагає глибокої теоретичної розробки проблеми.
Загалом системний підхід виникає, коли формуються три варіанти нового інтелектуального напрямку, що припускає узагальнений опис організації, "поводження" і керування системами будь-якої природи:
1. Тектологія, яку створює Олександр Олександрович Богданов (Маліновський), 1913...1928 р.;
2. Загальна теорія систем, яку розробляє Людвіг фон Берталанфі - кінець 40-х років ХХ століття;
3. Кібернетика, автором якої визнаний Норберт Вінер, - 1948 р.
А.Богданов, який вважається автором першого варіанта загальної теорії систем (ЗТС) і одним з попередників кібернетики, писав: "Розглядати світ явищ як соціальну практику - значить бачити в ньому поле колективної праці, де зіштовхуються людські активності і стихійні опори, де людство бореться з природою і перемагає її ціною безупинних зусиль, а порою і важких поразок, активність й супротив тут співвідносні, вони постійно міняються місцями; як у людському житті, так і в природі ми для них застосовуємо те чи інше позначення в залежності від обраної нами точки зору. Отже, різні активності-опори представляють ті елементи, з яких повинне виходити наше дослідження. Але справа йде про перетворення світу, про зміну його форм. Що таке ці форми? Вони результат різного сполучення тих же активностей-опор, вони їх "комплекси" або "системи". У безупинній взаємодії, то руйнуючи один одного, те заново комбінуючи, вони змінюються і розвиваються. Ця зміна, цей розвиток регулюються законом добору: зникають форми "менш пристосовані", утримуються "більш пристосовані" до свого середовища. А більш пристосовані - це значить: більш організовані. Так виробляється універсально-узагальнююча точка зору - усеорганізаційна точка зору. Її корені лежать у тій же соціальній практиці, у колективній праці. Весь її зміст можна виразити так: організувати людські активності, щоб, перемагаючи стихії, далі і далі організовувати світ для людства. Ця точка зору була далека буржуазному суспільству з його індивідуалізмом, розрізненістю, внутрішньою анархічністю; але [вона] близька і природна для пролетаріату, класу всеорганізаторського по своїй природі. Робітничої клас організує речі у своїй праці, організує людей - себе самого - у своїй соціальній боротьбі й у своєму будівництві, організує ідеї в розвитку своєї класової свідомості. Тому він [і] покликаний історією планомірно і гармонійно організувати життя людства в цілому. [94, с.5]"
Картина світу, що випливає з такої точки зору, представляє нам Всесвіт як безупинний ланцюг форм, що переходять шляхом боротьби і взаємодії від нижчих ступіней організованості до вищих; причому ці форми і їхній розвиток передбачається досліджувати в їх відношенні до найвищого з них - трудового колективу людства. Цю карти