РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРІВ У ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОНАХ ТА НА ТЕРИТОРІЯХ ІЗ СПЕЦІАЛЬНИМ РЕЖИМОМ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Поняття суб'єктів підприємницької діяльності на територіях із спеціальним правовим режимом інвестиційної діяльності та їх правове становище
Особливості цивільно-правових відносин суб'єктів підприємництва у вільних економічних зонах і на територіях із режимом інвестиційної діяльності визначаються як конституційним і загальним цивільним та господарським законодавством, так і спеціальними законодавчими актами щодо функціонування таких територій.
Проблеми правового регулювання підприємницької діяльності та її вплив на розвиток цивільних правовідносин суб'єктів підприємницької діяльності, особливості правового становища суб'єктів підприємництва, умови здійснення підприємництва, роль держави у формуванні цивільних правовідносин у здійсненні та захисті цивільних прав широко висвітлюються у наукових працях [3, 6, 11, 13, 18, 19, 22, 42, 52-54, 138, 155, 182, 186-189].
Відповідні положення дістали відображення й у цивільному законодавстві України, згідно з яким суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи, зареєстровані в установленому порядку. Суб'єкт підприємництва є особливим суб'єктом правових відносин, основною метою діяльності якого є отримання прибутку. Так, у ст. 84 ЦК України підприємницькі товариства визначаються як "товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками". Саме ці характеристики, які відрізняють суб'єктів підприємництва від інших суб'єктів правових відносин, визначають й особливості організаційно-правових форм створення таких суб'єктів, особливості функціонування та ліквідації таких осіб, встановлені у цивільному законодавстві, зокрема у главі 8 ЦК України.
Відповідно до загального цивільного законодавства України (наприклад, ст. 116 ЦК України, ст. 44 ГК України) всі суб'єкти підприємництва мають такі основні права: займатися будь-яким видом діяльності на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику відповідно до закону; здійснювати підприємницьку діяльність у будь-якій організаційно-правовій формі; здійснювати вільний найом працівників; мати у власності (господарському веденні) будь-яке майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності; самостійно формувати програму своєї діяльності; захищати свої законні інтереси (права) від неправомірних рішень органів державної влади і посадових осіб; інші права.
При цьому держава гарантує усім підприємцям, незалежно від вибраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів (ст. 47 ГК України). Держава гарантує також недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до ст. 41 Конституції України лише на підставах і в порядку, передбачених законом, а збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до законів (ст. 47 ГК України).
Цивільне законодавство забезпечує і право кожного підприємця на захист цивільних прав та інтересів, якщо такі інтереси не суперечать загальним засадам цивільного законодавства.
Як суб'єкти підприємництва України підприємці, які здійснюють свою діяльність у вільних економічних зонах і на територіях із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, користуються усіма правами, передбаченими законодавством України. Реалізація таких прав суб'єктів підприємництва здійснюється шляхом їх участі у цивільних правовідносинах, які регулюються загально-правовим і спеціальним законодавством, що встановлює деякі особливості їх правового статусу, зокрема в частині прав та обов'язків підприємців, а також гарантій захисту їх прав і законних інтересів.
Визначаючи статус суб'єкта підприємництва у вільних економічних зонах і на територіях із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, неможливо обійти увагою формування специфічного органу, який, як уже зазначалося у попередніх підрозділах дисертаційного дослідження, створюється в основному з метою управління підприємницькою діяльністю на таких територіях. Так, ст. 9 Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" [72], визначаючи органи управління та державного регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, відносить до останніх поряд з органами місцевого самоврядування ще й орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності. Передбачається також, що функції цього органу можуть бути покладені на одного із суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони. Закон не визначає статусу такого органу в разі його створення безпосередньо для здійснення управління зоною (за логікою це має бути непідприємницьке товариство). Натомість, у випадку, коли функції з управління зоною покладаються на одного із суб'єктів підприємництва, з'являється суб'єкт підприємницької діяльності з особливим, не визначеним чинним законодавством статусом. З одного боку, його можна визначити як одного з рівних суб'єктів підприємництва на таких територіях, з іншого - виконуючи повноваження з управління зазначеною територією, тобто виконуючи певні адміністративні функції, він має можливість певним чином впливати на діяльність інших суб'єктів підприємництва, що можна розцінювати як порушення рівності сторін в укладанні цивільно-правових договорів. Отже, у ВЕЗ та на територі