Ви є тут

Укладення та розірвання шлюбу за законодавством України

Автор: 
Бикова Олена Юріївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
3405U004417
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
УМОВИ І ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ШЛЮБУ

2.1. Умови укладення шлюбу
Шлюб завжди міг бути укладений тільки при дотриманні певних умов. Є.Ф. Мельник писала: "Значення шлюбу не обмежується лише відносинами між подружжям. Він має важливе значення як основа сім'ї - тієї суспільної ланки, в якій народжуються і виховуються діти і яка відіграє також велику роль у житті всіх інших її членів. Цим пояснюється заінтересованість суспільства в тому, щоб шлюби укладалися за умов, сприятливих для здоров'я і виховання дітей, здоров'я самого подружжя і відповідали принципам комуністичної моралі" [106]95. На сьогодні це положення є також актуальним з похибкою щодо принципів комуністичної моралі - моральним засадам суспільства. "Виходячи з суспільних інтересів, а також з метою охорони прав і інтересів самого подружжя та їх дітей, встановлено певний порядок укладення шлюбу та умови, які мають бути додержані при цьому" [106]96.
Сімейне законодавство, як свідчить історія сімейного права, завжди приділяло увагу умовам укладення шлюбу, проте в різні часи розвитку держави й умови, які вимагалися для вступу в шлюб, були різними. Деякі умови існували й існують здавна і до сьогодні, але варіювалися з розвитком суспільства і держави (наприклад, шлюбний вік, волевиявлення, спорідненість, стан здоров'я), деякі відмирають з розвитком суспільства і держави (наприклад, соціальний статус, віросповідання, траурний термін), натомість виникають нові (наприклад, необхідність документального підтвердження стану здоров'я).
КпШС України мав окрему статтю, яка визначала перешкоди до укладення шлюбу. Так, відповідно до ст. 17 КпШС України не допускалося укладення шлюбу: 1) між особами, з яких хоча б одна перебувала вже в іншому шлюбі; 2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повнорідними і неповнорідними братами й сестрами, а також між усиновителями і усиновленими; 3) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства.
Слід зауважити, що на відміну від КпШС України, в СК України норми щодо визначення умов укладення шлюбу та встановлення переліку обставин, які є перешкодою для укладення шлюбу, розпорошені в главі 3 "Загальні положення" і главі 4 "Державна реєстрація шлюбу" Кодексу, які встановлюють загальні положення щодо шлюбу та державної реєстрації шлюбу. Аналізуючи СК України, можна виділити такі умови укладення шлюбу: добровільність (ст. 24); досягнення шлюбного віку (ст. 22); отримання у встановленому законом порядку права на шлюб у разі недосягнення шлюбного віку (ст. 23); одношлюбність (ст. 25); відсутність близької спорідненості між особами, які укладають шлюб, а також відносин з усиновлення (ст. 26).
В науковій літературі умови укладення шлюбу звичайно поділяють на позитивні та негативні, розуміючи під першими обставини, існування яких необхідне для укладення шлюбу, а під другими - обставини, відсутність яких робить можливим його укладення [137, 73, 164, 4]97. Розглянемо кожну з умов.
Першою з них є добровільність шлюбу.
Вияв волі, свободи при вступі в шлюб у визначеннях поняття шлюбу в науковій літературі визначається через такі слова, як "вільний", "добровільний", "рівноправний". При цьому в деяких визначеннях ці ознаки розглядають як дві різні сторони (умови) однієї якості, в інших - як тотожні.
Як зазначалося вище, згода осіб, які бажали вступити в шлюб, вважалась однією з умов вступу в шлюб, що було закріплено в Уставі Ярослава Мудрого про церковні суди, однак з часом одруження або видача заміж дітей за розсудом батьків були звичайною справою [67]98.
Реформи Петра I започаткували новий період розвитку шлюбно-сімейного права в Російській імперії. Характерними для цього періоду є підсилення ролі світського законодавства, що виявлялося головним чином у виданні імператорських указів, які слугували засобом заповнення прогалин в канонічному праві. Світське законодавство стало надавати великого значення добровільності вступу до шлюбу. Указ Петра I встановлював необхідність для родичів молодих приносити присягу в тому, що вони не примушували жениха і наречену до вступу в шлюб [67]99. Це положення потім отримало закріплення в Зводі законів Російської імперії. Стаття 12 Зводу законів цивільних вказувала, що "шлюб не може бути здійснений без добровільної і невимушеної згоди осіб, які вступають у шлюб" [157]100.
У шлюб, відповідно до ст. 6 Зводу законів цивільних, заборонялося вступати без дозволу батьків, опікунів або піклувальників [157]101. Однак шлюб, укладений без дозволу батьків або опікунів, не породжував його недійсності. За скаргою батьків або опікунів ті, хто порушив закон підлягали покаранню. Але якщо батьки, знаючи про укладений шлюб, своєчасно не заявили про свою незгоду, покарання не застосовувалося [104]102.
Цікавою є норма Зводу законів цивільних, згідно з якою в губерніях Чернігівській і Полтавській, якщо батько або мати, які мають в своєму опікунському управлінні маєток, який належить повнолітній дочці, буде перешкоджати виходу її заміж, то їй надається право оголосити про це в суді і з його дозволу вступити в шлюб (ст. 7) [157]103.
Зводом законів цивільних встановлювалися й інші обмеження вступу в шлюб. Так, ст. 9 Зводу законів цивільних як умова вступу в шлюб вимагалася також згода начальства особи, яка перебувала на державній службі, передусім військовій службі, що пояснювалося "як міркуваннями властивостей військової служби, так і тому, що утримання, яке отримується від уряду особами військових занять, ледь достатньо для пристойного утримання одинокої людини і задоволення потреб служби" [104]104. Військове начальство в цьому керувалося Уставом про військову повинність.
Зміни, які відбулися в Україні, як частині Російської Імперії після жовтня 1917 року, супроводжувалися прийняттям декретів, постанов і законів в політичній, економічній, ідеологічній сферах. Так, 20 лютого 1919 р. було прийнято ряд декретів, направлених на врегулювання шлюбно-сімейних відно