Ви є тут

Становлення та розвиток системи краєзнавчої роботи в школах Північно-Східної України (20-30-ті рр. ХХ ст.)

Автор: 
Бугрій Володимир Станіславович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U000486
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ СИСТЕМИ КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТГІХ ШКІЛ
ПІВНІЧНО-СХІДНОЇ УКРАЇНИ В 20-30 рр. ХХ ст.
2.1. Форми і методи вивчення школярами рідного краю у процесі
навчання
Ідеї краєзнавчого підходу до вивчення шкільного матеріалу усвідомлювалися та
реалізовувалися освітянською практикою в Україні протягом тривалого часу.
Особливо яскраво ця тенденція почала спостерігатися в ХІХ столітті у зв’язку з
необхідністю регулярного збору інформації про стан економічного та духовного
розвитку кожної губернії, повіту, волості України. Різні аспекти життя свого
краю досліджували вчителі та учні гімназій, учені, краєзнавці-аматори.
Про те, як у дореволюційній школі розумілася необхідність краєзнавчої роботи
учнів, йшлося у роботі Є.Клетнової “Вивчення рідного краю”: “з одного боку
нагромаджується цінний матеріал для істинного пізнання Росії, з іншого –
дисциплінує і привчає дитину з юного віку: 1) уважно і з цікавістю ставитися до
оточення, 2) систематизувати його, 3) і, найголовніше, розвиває ту любов до
рідного краю, що здатна сформувати з нього справжнього громадянина, який нам
завжди був бажаний, а тепер просто необхідний” [99, с. 5-6].
Становлення радянської школи в 20-ті роки ХХ століття відбувалося в пошуках
нових підходів до форм і методів викладання, характеризувалося намаганням
позбутися шаблонів і недоліків попередньої системи освіти.
Але, як правильно зазначає сучасний науковець Г.Черненко, “періоду 1920-1933-х
рр. властива відсутність чітко накресленої й послідовно витриманої класифікації
методів та засобів навчання. Чітко не визначається й поняття терміну “метод”
[270, с. 61].
Близькою до цієї оцінки є позиція й іншого сучасного дослідника методів
навчання в українській школі 1920-х рр. О.Ільюшиної. Науковець констатує, що в
тогочасній методичній літературі спостерігалося змішання понять “метод”,
“принцип”, “система”, “організаційна форма” навчання. “Подібна методологічна
плутанина мала глибокі і різнорідні причини, зокрема, відсутність достатнього
теоретичного і практичного досвіду на початковому етапі розвитку радянської
дидактики” [94, с. 1].
Зокрема, Г.Ващенко у своїй фундаментальній роботі “Загальні методи навчання”
тлумачив метод навчання “як засіб або систему засобів, свідомо вживаних для
досягнення тих спеціальних завдань, що має в собі навчальний процес” [26, с.
103].
Г.Черненко, дослідивши погляди видатних методистів 20-х рр. ХХ ст., вважає, що,
наприклад, Г.Іваниця розглядав методи залежно від етапів організації
навчального процесу. До таких етапів він відносив: 1) мету навчального процесу;
2) матеріал, що вводиться в навчальний процес; 3) організацію цього матеріалу з
погляду загальних планових форм; 4) вивчення введеного в навчальний процес
матеріалу [270, с. 61].
Узагальнює підходи до трактування поняття “методи навчання” О.Ільюшина. На її
думку, це поняття визначалося радянською дидактикою 1920-х – початку 1930-х рр.
таким чином: Б.Всесвятський вважав, що “було б практичніше під терміном метод
розуміти саме основний шлях навчального процесу”; К.Соколов під методом
навчання розумів “певний прийом, який застосовується у практиці навчання і
форма якого строго окреслена та виділена серед інших методів”; на думку
М.Рубінштейна, методом навчання “є система цілком обґрунтованих і добре
злагоджених окремих прийомів, які логічно і фактично утворюють струнке, єдине
ціле”; В.Селінов методами навчання називав “шляхи доведення через умовивід”;
М.Пістрак вбачав у методі навчання “спосіб передачі знань і розвиток в учнів
умінь і навичок. Методи навчання – це знаряддя в руках учителя, спосіб його дії
по відношенню до учня і способи роботи учня під керівництвом учителя”;
П.Шимбірьов метод навчання розглядав як “шлях, за допомогою якого вчитель
організовує, направляє і керує роботою учнів з оволодіння ними основ наук” [94,
с. 2].
У своїй роботі О.Ільюшина аналізує також спроби класифікації навчальних методів
педагогічною думкою 1920-х рр. Наприклад, вона вказує на цікавий підхід
Б.Всесвятського, який виділяв два основні методи - метод готових знань,
властивий старій школі, і протилежний йому дослідницький метод (чи метод
шукань) [94, с. 2]. Проте найхарактернішими тенденціями в спробах класифікації
методів навчання того періоду сучасний науковець вважає такі: “Перша полягає у
покладанні в основу класифікації характеру діяльності учнів у навчальному
процесі. А друга – це та, яка в основу класифікації покладала розумову
діяльність учнів” [94, с. 2].
Фахівець із краєзнавчої роботи шкіл Волині Н.Рудницька, з урахуванням підходу
М.Галузинського і М.Євтуха виділяє такі групи методів вивчення довкілля: 1.
Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів: а)
словесні (бесіда, розповідь-пояснення); б) наочні (спостереження); в) практичні
(написання творів); г) творчі, проблемно-пошукові методи (дослідження). 2.
Методи стимулювання і мотивації інтересу при вивченні рідного краю: а)
створення ситуації інтересу; б) пізнавальні ігри-подорожі. 3. Методи контролю і
самоконтролю: а) написання рефератів; б) оформлення результатів досліджень
[218, с. 130-131].
У нашому дослідженні методи краєзнавчої роботи шкіл Північно-Східної України
аналізуються і класифікуються на основі характеру навчально-виховної діяльності
учнів. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне підкреслити, що більшість педагогів
1920-х рр. виділяли два типи методів у системі краєзнавчої роботи шкіл. Перший
- це методи, що сприяли вивченню найближчого оточення, виступали як спосіб
активізації пізнавальної діяльності учнів. Другий - методи, які в умовах
формування трудової школи були засобом поєдн