РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ РІПАКУ
ТА ПРОДУКТІВ ЙОГО ПЕРЕРОБКИ
2.1. Оцінка ефективності виробництва насіння ріпаку
Зростання в Україні потреби у харчовій та технічній рослинних оліях з боку
продовольчих, хімічних та енергетичних компаній та необхідність задоволення
тваринництва у високопротеїнових кормах вимагає предметного підходу до аналізу
виробництва і використання господарсько-цінних властивостей та можливостей
ріпаку. Саме його насіння містить від 38-50% олії, 16-29% білків, 6-7%
клітковини і є сировинною основою для виробництва ріпакової олії, яка завдяки
своїм унікальним властивостям має потенційно широкий спектр застосування у
багатьох галузях промисловості. На відміну від соняшнику ріпак покращує
агрофізичний та фітосанітарний склад ґрунту, попереджує розвиток водневої та
вітрової ерозії, є чудовим медоносом, оскільки з одного гектара посівів ріпаку
може бути зібрано 80-90 кг меду.
Регіонами ріпаківництва традиційно вважаються Західні області України. На
початку минулого століття саме тут почали вирощувати цю олійну культуру, а на
кінець 30-х років у даному регіоні сформувалися основні площі товарних посівів
ріпаку, що займали 120-130 тис. га. У посівах на той час переважав озимий
ріпак, який вирощували для виробництва олії. Проте його виробництво різко
почало скорочуватися і до кінця 50-тих років було майже згорнуте, площа під
ріпаком зменшилася порівняно з попередніми періодами більш ніж у десять разів,
а урожайність становила всього 6 ц/га (табл. 2.1) [138, с. 5].
Пов’язано це було з тим, що використання ріпаку як продовольчої та
високобілкової кормової культури стримувалось наявністю в олії та макусі
ерукової кислоти та глюкозинолатів, а традиційні сорти, які культивувалися у
сільському господарстві нашої країни до революції і в перші роки Радянської
влади, містили в насінні надмірну кількість (до 50%) ерукової кислоти, що не
давало змогу використовувати її для харчових цілей, оскільки вона пригнічує
діяльність життєво важливих органів [83].
Таблиця 2.1
Динаміка посівних площ та урожайності ріпаку в Україні.
Показники
роки
Площа ,
тис га
Урожайність, ц/га
Валовий збір,
тис. т
1940
91,6
8,8
80,6
1950
101,0
7,3
74,3
1960
8,5
6,0
5,1
1970
2,3
8,1
2,1
1980
8,8
9,0
7,9
1985
17,0
11,0
19,0
середнє за 1986/1990
65,9
12,8
84,0
середнє за 1991/1995
38,8
11,6
44,0
середнє за 1996/2000
77,9
8,28
82,7
2001
108,44
12,4
134,66
2002
70,10
8,7
60,90
2003
58,0
9,9
57,4
2004
104,3
12,7
135,3
Даний факт обумовлював використання такої олії на технічні цілі, а з бурхливим
розвитком нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості з’явилися технічні
масла нафтового походження, витіснивши ріпак з технічної сфери застосування, а
соняшник, завдяки успіхам у селекції, витіснив ріпак з продовольчого ринку. З
виведенням безерукованих та низькоглюкозинолатних сортів ріпаку почалася друга
хвиля його популярності в Україні, яка припадає на кінець 80-х років. Значну
роль у розвитку ріпаківництва на той час відігравала держава. Вона здійснювала
фінансування селекційних досліджень, розробки системи захисту рослин від
шкідників та хвороб, закупівлі насіння ріпаку за державним замовленням,
повертаючи 50 відсотків макухи чи шроту товаровиробникам, що мало важливе
значення для тваринництва. У 1983 р. була створена Івано-Франківська
науково-дослідна станція хрестоцвітих культур, яка згодом стала провідною
науково-дослідною установою України в галузі ріпаківництва.
Перехід на ринкові умови господарювання, що відбувся на початку 90-х років,
відсутність державного замовлення на ріпакове насіння та занепад вітчизняних
переробних підприємств, інфляційні процеси, неплатежі, змусили
сільгоспвиробників зменшити обсяги вирощування цієї культури, а деякі
господарства взагалі припинили її виробництво. Посівні площі під ріпаком
зменшилися до 25-30 тис. га, в той час як за радянських часів тільки в
Івано-Франківській області, яка мала статус базової і виробляла посівний
матеріал для багатьох республік СРСР, площа становила 12-16 тис. га., а
врожайність – 18-20 ц / га, і була найвищою в Україні [172, с.235 ].
Увага до даної культури відродилась після середини 90-тих, коли ріпак виходить
на промисловий рівень. Саме в цей період одне з провідних місць у формуванні
товарного насіння ріпаку починає займати Карпатський економічний район, до
складу якого входять Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька
області. Територія сучасного Карпатського регіону займає площу 56,6 тис. кв.
км, що складає 9,37% території країни. Історичні традиції
сільськогосподарського виробництва, сформована сукупність природно-кліматичних
умов Прикарпаття, вигідне географічне положення позитивно вплинули на
відродження галузі ріпаківництва в Україні. Так, у 1995 р. частка Карпатського
економічного району у валовому виробництві озимого ріпаку в країні становила
21,6%. Найбільшу питому вагу (84,6%) у валових зборах регіону займали Львівська
та Івано-Франківська області. В середньому за 1995-2004 рр. області, що входять
до складу Карпатського регіону, виробляли 14,65 тис. т ріпакового насіння, що
становило 26% від загальнонаціонального збору. У 1998 р. цей показник становив
37,9% по Україні(рис. 2.1).
Рис. 2.1. Частка досліджуваних областей Карпатського регіону у виробництві
озимого ріпаку в Україні у середньому за 1995-2004 рр.
Ярий ріпак в досліджуваному регіоні вирощується у незначних обсягах. У 1995 р.
валовий збір даної культури становив всього 0,18 тис. т або 2,2% від
національного збору. Найбільша питома вага у виробництв
- Київ+380960830922