РОЗДІЛ 2
Методичні основи ЕТАПУ ОБРОБКИ
топонімІчноЇ інформаціі
Топонімічна інформація характеризується водночас дискретністю – кожен окремий
носій топонімічної інформації, яким є географічний об'єкт, є самобутнім й
територіально визначеним; а з другого боку – континуальністю в межах певних
ареалів, оскільки топонім здатний виникати лише за певних природно-соціальних
умов і в оточенні інших топонімів та їх систем, що здійснюють на нього вплив.
Тобто, топоніми та їх територіальні системи є достатньо складним об'єктом
вивчення, оскільки потребують урахування всіх зазначених властивостей водночас,
забезпечення науково точного, логічно вірного їх розкриття, а звідси –
методичного забезпечення процесу збирання, зберігання, вивчення й оновлення
топонімічної інформації.
Найчастіше під збиранням топонімічної інформації розуміють певні експедиційні
дослідження. Але такий вид досліджень є доцільним лише при великомасштабних
роботах – при збиранні мікротопонімічної інформації. Для цілей наших
досліджень, що дрібномасштабні, найдоцільнішим є збір інформації шляхом аналізу
документів картографічного та письмового характеру, які наочно відбивають
розташування об'єктів номінації, їх взаємоположення відносно одне одного,
регіональність тощо.
Картографічні джерела можливо поділити на кілька груп за характером отримуваної
інформації:
загальногеографічні та фізико-географічні карти як джерела топонімів;
тематичні природногеографічні карти як джерела для прив'язки топонімів до
одиниць природного районування (геоморфологічного, фізико-географічного,
гідрологічного й т.п.);
тематичні суспільногеографічні карти як джерела інформації про прив'язку
топонімів до одиниць політичного й адміністративного поділу, як джерела
ойконімів для відповідної бази даних тощо.
Письмові документи, застосовувані на передкартографічному етапі робіт,
включають статті із топонімічних словників, наукові публікації з питань
тлумачення походження того чи іншого топоніму, енциклопедичні відомості про
перейменування об'єктів тощо. Крім того, до цієї групи джерел інформації слід
віднести джерела про засоби зберігання інформації – як в традиційному, так і в
електронному вигляді.
Взагалі, етап збирання й зберігання топонімічної інформації можна поділити на
два підетапи – а) збирання топонімічної інформації; б) її зберігання й первинна
обробка. Методичні складові цього етапу представлені на рис. 2.1.
Рис. 2.1 Змістовно-логічна модель етапу збирання
й зберігання топонімічної інформації
Мета етапу – визначити критерії відбору топонімічної інформації, забезпечити
необхідний її обсяг й повноту, означити методику добору й джерела географічних
назв, що стало б запорукою правильності й достатності топонімічної інформації
для її подальшої обробки методами географії та розробки методики комплексних
конструктивно-географічних топонімічних досліджень території загальнодержавного
рівня. Розглянемо окремо кожну складову етапу й особливості топонімічної
інформації та роботи з нею.
2.1. Методика отримання вихідної топонімічної інформації
В географічних дослідженнях етап збирання первинної інформації вважається
найвідповідальнішим і таким, що потребує чіткої організації [57, 90]. Виходячи
з мети та цілей даного дослідження, до процесу збирання інформації висувалися
наступні вимоги:
а) забезпечення необхідного обсягу топонімічної інформації, її надійності й
достовірності, повноти характеристик окремих топонімів тощо для подальшого
картографування – створення серії топонімічних карт території України в
масштабному ряді 1: 2 500 000 – 1:3 500000 – 1: 5 000000 як загальнодержавного
рівня дослідження, так і території Дніпропетровської області як прикладу
регіонального рівня топонімо-географічного дослідження;
б) відбір та формування переліку топонімів, який би був репрезентативним щодо
всієї топонімічної системи України, відбивав її характеристики та різновиди,
охоплював найповніший обсяг генетичних й видових категорій топонімів тощо;
в) досягнення визначеності інформації, тобто забезпечення в повному обсязі
фактами й даними про кожен окремий топонім, що внесений до розгляду, які б
відповідали меті дослідження й були рівнозначними, тобто складеними в одному
часі, були визначеними щодо територіального чинника.
Виходячи з зазначених вимог, процес збирання інформації розбито на послідовні
пункти, характеристика яких наведена нижче.
1). Визначення переліку категорій топонімів, що розглядатимуться в процесі
створення інформаційного банку «Топонімія України». Оскільки за мету поставлено
створення такого масиву топонімічної інформації території країни, який би
максимально повно охоплював усі можливі групи топонімів, перш за все було
визначено перелік цих груп. До розгляду таким чином включено 6 груп топонімів,
які номінують як природні, так й антропогенні об'єкти. Це гідроніми (назви
водних об'єктів), ороніми (назви форм рельєфу), гідроороніми (назви форм
рельєфу на межі суходолу з водним середовищем), екотопоніми (назви об’єктів
біосфери – лісових масивів, урочищ, природоохоронних об'єктів тощо),
геостратоніми (назви геологічних шарів), ойконіми (назви населених пунктів).
2). Визначення масштабу розгляду топонімічної системи. Топоніми утворюють різні
за масштабом територіальні системи – світові, загальнодержавні, регіональні,
локальні. Розуміння перших – світових топонімічних систем – ґрунтується на
понятті топонімічних систем певних великих регіонів світу макротериторіального
рівня – континентів, частин світу, океанів тощо (наприклад, топонімія Європи,
топонімія Тихого океану), які мають певні загальні історико-генетичні озна