РОЗДІЛ 2
ТЕОРІЯ ФОЛЬКЛОРУ А.ЛОРДА
2.2.Визначення фольклору
Теорія Альберта Лорда є результатом фольклористичних експериментів,
поставлених в Югославії кількома експедиціями М.Перрі і самого Лорда, під час
яких на матеріалах живої традиційної культури було випробувано гіпотези Перрі
про закономірності усно-формульної творчості. Мета даного розділу – поставити
питання про корисність теорії А.Лорда для соціальних наук, зокрема для
утворення методології документального опису культурних явищ, виходячи з
принципового розуміння явища культури як за визначенням частково усного
феномена – оскільки жоден спосіб соціальної діяльності немислимий без усної
мовної діяльності, без утворення суджень. Всі продукти соціальної діяльності,
тобто культурні явища, за висновками сучасних культурологічних досліджень
(О.М.Фрейденберг, шк. «Анналів», П.Бурдьє), треба описувати як мовно-практичну
реальність на мікрорівні її існування – збираючи коментарі самої конкретної
людини, «автора» даного культурного явища. Це говорить про те, що процеси, які
діють на мікрорівні усних суджень, або фольклорні процеси, безпосередньо
впливають на реальність кожного культурного явища і мають виключне теоретичне
значення для наук про культуру.
«...Фольклористика як наука базується на дослідженні саме вербальних
(словесних) текстів [120, с.34]». Класична фольклористика вважає фольклорним
текстом такий текст, який «функціонує у побуті [134, с.6]». По-іншому визначає
це поняття нова фольклористична теорія. Альберт Лорд фольклорним текстом вважає
текст усно-виконавчого походження, а не усного існування. Фольклор, з його
точки зору, є сукупністю генеалогічних характеристик текстових явищ; генеалогія
зумовлюює формальні властивості текстів.
Для того, щоб висвітлити основну якісну відмінність методу А.Лорда, скажемо
так: в той час як фольклористика за суто літературознавчим принципом
простежувала континуальність тексту в умовах його побутування, А.Лорд простежує
континуальність умов породження текстів. І тоді усний спосіб породження
характеризує текст як фольклорний і робить його об’єктом фольклористичного
дослідження [64, с.15–16]. Навпаки ж, текст, утворений в умовах диктування для
легшого записування, А.Лорд не назвав би чисто фольклорним текстом і оперував
би такими текстами дуже неохоче, незважаючи на заяви інформантів, що вони
присутні при записуванні справжнього фольклорного тексту. Строго кажучи, Лорд
погодився би з фольклорністю лише тих текстів, які записані на аудіоплівку в
автентичних умовах виконання. А значить, з його точки зору, весь класичний
корпус фольклору (19 ст. – поч. 20 ст.), успадкований наукою від епохи
романтизму, є «літературно-фольклорним». Ставлення до цих текстів має бути
вивірене з огляду на специфіку утворення й існування фольклорних текстів,
зафіксованих відносно недавно за допомогою спеціальної апаратури.
Отже позиція А.Лорда може бути виражена наступною тезою: із виникненням техніки
звукозапису істотно розвинулися критерії фольклорності текстів, і відтоді сама
наукова методологія має вдосконалити своє уявлення фольклорного процесу у
відповідності до можливостей сучаснішої техніки. Всім зрозуміло, що ця нова
межа документальної прийнятності текстів проведена не остаточно, але
методологічно ігнорувати нові можливості було б необачливо.
Знакові можливості удосконалювалися протягом всієї історії європейської
культури. Завдяки використанню писемності, ми маємо фольклористику в її
науковому старті. Сьогодні ж існує привід переглянути теоретичні принципи
науки, що існувала за техніки письмової фіксації емпірики, оглядаючися на нові
емпіричні знахідки фонофіксації. І після цього можна буде по-новому побачити
тексти, які ми знаємо як фольклорні, але які своїм виникненням свідчать у першу
чергу про стосунки класичного народознавства з виконавцями фольклору і лише
потім – про самий фольклор. А значним кроком у пізнанні ми погодилися би
вважати вже той факт, що згодом сучасні теорії переглядатимуться на основі ще
досконалішої техніки фіксації емпіричних даних і теорій, які пояснюватимуть
наступний новий матеріал. Таким є шлях до об’єктивності – безконечним, але
описово-результативним.
Від визначення теорією А.Лорда поняття фольклорного тексту як тексту
усно-виконавчого походження перейдемо до з’ясування основних його особливостей.
Стосовно усної традиційної поезії (а це і є термін, вживаний Лордом замість
терміна «фольклор»: через асоціації з «народністю» поезії, яку називають
«фольклором», вчений не використовував цей термін) А.Лорд каже, що «усна» і
«традиційна» – це по суті одна і та сама її характеристика, оскільки «усна»
відповідає на питання «як?», у той час як «традиція» – на питання «що?», або
навіть «якого роду?», «чому?» [64, с.247]. Важливо те, що механізм утворення
традиційних текстів, за теорією Лорда, включений у визначення всього явища
традиції. Функція збереження і стабілізації дана теорією Лорда невід’ємно від
засобів її забезпечення.
За змістовими характеристиками традиційна усна творчість являє собою, для
А.Лорда, неписемний спосіб збереження певного головного життєвоважливого смислу
[64, с.138]. Та не в останню чергу метою цієї творчості є прагнення не лише
зберегти, а і посилити могутність символу, який несе ідею життя (в широкому
розумінні) [64, с.248]. Тобто консервативна (і навіть дещо примусова) функція є
визначальною при описі «традиції» А.Лордом [64, с.141].
Іншими словами, обік явища традиції залишається процес накопичення інформації.
Відсутність писемності в культурі автоматично робить її традиційною, оскільки,
за Лордом, «усність» передачі смислу типологіч
- Київ+380960830922