РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика хворих на ДРЩЗ
Дослідження базуються на клінічному матеріалі спостереження 402 хворих на
диференційовані форми раку щитовидної залози віком від 17 до 78 років, які
перебували на обстеженні та лікуванні у відділі пухлин голови, шиї та
модифікуючих методів лікування Інституту онкології АМН України.
Серед 402 обстежених хворих на РЩЗ осіб жіночої статі було 276 (68,7%),
чоловічої статі – 126 (31,3%). Співвідношення осіб жіночої та чоловічої статі
складало 2,2:1,0.
У всіх хворих діагноз підтверджений гістологічним дослідженням видалених
препаратів щитовидної залози та регіонарних лімфатичних вузлів.
У 283 (70,4%) хворих, тобто у переважної більшості було діагностовано
папілярний рак та у 119 (29,6%) – фолікулярний рак.
Для визначення факторів, які впливають на прогноз захворювання, проведений
багатофакторний аналіз віддалених результатів хірургічного лікування 195 хворих
на диференційовані форми раку щитовидної залози, які перебували на лікуванні з
1987 по 1999 рік включно, тобто у всіх хворих термін спостереження був не менше
5 років.
Друга група хворих представлена 207 хворими на диференційований РЩЗ, які
перебували на лікуванні у відділі за період з 2000 по 2004 роки. Лікування цієї
групи хворих проводилося з урахуванням прогностичних факторів та реабілітацією
ендокринної функції тимуса. Стан хворих визначали за шкалою Карновського
[198].
Статистичний аналіз виживаності хворих на РЩЗ розраховувався за методом Kaplan
– Meier [199].
Більш детальна характеристика цих груп хворих представлена в наступних
розділах.
2.2. Загальна характеристика експериментальної частини роботи
Експериментальна частина роботи проведена на 130 білих щурах-самцях вагою
80-120 г та 76 мишах-самцях лінії СВА вагою 16-18 г розведення віварію
Інституту онкології АМН України. Тиреоїдектомію щурів та тимектомію мишей
проводили під ефірним наркозом. Контрольну групу складали псевдооперовані
тварини. Щурів брали в дослід через 1-6 міс. після видалення ЩЗ, мишей – не
раніше, ніж через 2 тижні після тимектомії. Для визначення здатності препаратів
тимічного походження та тироксину до індукції синтезу речовин з
тимозиноподібною активністю (РТПА), тимектомованим мишам внутрішньочеревно
вводили в об’ємі 0,2 мл препарат тимічного походження – тимостимулін (ТР1)
фірми “Serono” (Італія) в дозі 50 мкг/кг маси тварин чи тироксин (Euthyrox 75,
виробництва фірми Merer K JgA, Німеччина) в дозі 50 мкг/кг. Контрольним
тваринам вводили по 0,2 мл дистильованої води. Мишей розподілили на 3 групи: 1
група - тимектомовані миші (контрольна група), 2 група – тимектомовані миші,
котрі отримували ін’єкції ТР1, 3 група – тимектомовані миші, що отримували
ін’єкції тироксину. Тварин декапітували під ефірним наркозом через 4, 24, 48 та
72 год. після введення препаратів. На тиреоїдектомованих щурах було проведено 2
серії експериментів. В 1 серії тиреоїдектомованим щурам за 10 днів до
експерименту проводили супресивну гормонотерапію тироксином в дозі 50 мкг/кг
маси тварини та вводили тимостимулін
(50 мкг/кг маси тварин). Препарати вводили підшкірно, в об’ємі 0,2 мл. Тварин
брали в експеримент через 1, 3,5 та 6 міс. після операції. В 2 серії
експериментів на 2-3 добу після тиреоїдектомії тваринам проводили замісну
гормонотерапію тироксином (2 мкг/кг маси тварин). Препарат вводили щоденно у
вигляді водного розчину в об’ємі 1 мл, реr os, впродовж 3-х місяців. На 10 добу
після операції проводили курс імунотерапії препаратом тимічного походження –
тималіном (“Біофарма”, Україна), який вводили підшкірно по 0,2 мг/кг маси
тварини 1 раз в день протягом 5 днів. Було проведено всього 4 курси з перервою
в 2 тижні. Тварин брали в експеримент через 3 міс. після операції (через 24
год. після останньої ін’єкції тималіну чи прийому тироксину). В залежності від
серії експерименту, тварин розподілили на 5 груп. Щури 1-ї групи були
псевдооперовані, з 2-ї по 5-у групу – тиреоїдектомовані. Тиреоїдектомовані
тварини, котрі отримували по 0,2 мл дистильованої води склали 2 групу
(контроль), тироксин – 3 групу, препарат тимічного походження – ТР1 – 4 групу,
сумісно тироксин та Тр1– 5 групу. В зазначені вище терміни піддослідних щурів
зважували, декапітували під ефірним наркозом і проводили дослідження. Збирали
кров для одержання сироватки та для підрахунку формених елементів крові.
Визначали абсолютну масу тимуса та селезінки, їх індекси (це відношення маси
органа (в мг) до маси тіла (в г) тварини).
Макрофаги перитонеального ексудату (МФПЕ) у тварин отримували згідно описаного
методу [228], за таким же методом отримували поліморфноядерні лейкоцити (ПМЯЛ)
крові. Метаболічну активність фагоцитів вивчали в тесті відновлення
нітросинього тетразолію (НСТ-тест) [200]. Кількість антитілоутворюючих клітин
(АОК) в селезінці тварин визначали за методом Ierne N. K., Nordin A. A., 1963
[226]. Кількість
Т-лімфоцитів в периферичній крові тварин визначали методом спонтанного
розеткоутворення (Е-РУК), який заснований на виявлені рецепторів на поверхні
Т-клітин до еритроцитів кроля (у мишей) та морської свинки (у щурів). В мазках,
фарбованих за Романовським, визначали кількість великих гранулярних лімфоцитів
(ВГЛ) [229]. Для визначення змін в морфологічній структурі органів у тварин,
шматочки органів поміщали в 10 % розчин формаліну. Проводили дослідження за
допомогою рутинних гістологічних методів.
2.3. Методики досліджень
Ендокринну функцію тимуса, яку оцінювали за рівнем тимусного сироваткового
фактора (ТСФ), та можливість індукції РТПА визначали в тесті Bach et al. [224].
Дослідженн
- Київ+380960830922