РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА В РЕГІОНІ
2.1. Оцінка забезпечення розвитку агропромислового виробництва
Після розпаду Радянського Союзу, руйнування всіх систем виробництва та
торгівлі, що склалися раніше, Україна постала перед необхідністю переходу до
ринкової економіки. В агропромисловому виробництві потреба у змінах була
особливо великою, що пов'язано зі спадком у вигляді неадекватного
ціноутворення, апріорних недоліків колективізованого сільського господарства,
втручання держави в систему виробництва, монополій на постачання
матеріально-технічних ресурсів та реалізацію продукції. І хоча Україна досягла
значного прогресу у трансформуванні агропромислового виробництва, повністю це
завдання ще не виконано. П’ятнадцять років реформ характеризувалися постійним
протиборством між реформістськими та консервативними силами у цьому секторі. В
результаті цього справжні структурні перетворення у галузі почалися лише
наприкінці 90-х років.
Уроки, винесені з українського досвіду протягом 1990-2005 рр. засвідчують, що
часткові реформи є недостатніми для стимулювання зростання
сільськогосподарського виробництва та продуктивності. Першочерговою причиною
падіння обсягів виробництва та продуктивності у сільському господарстві України
був колапс української економіки в цілому та криза на традиційних ринках
експорту сільськогосподарської продукції у поєднанні з нестабільною
макроекономічною ситуацією на початку 90-х років. При цьому криза у галузі
поглиблювалася та затягувалася ще й повільними та частковими реформами певних
аспектів державної сільськогосподарської політики. Практично у всіх перехідних
економіках країн Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) та колишнього Радянського
Союзу у перші роки перехідного періоду відбувалося падіння
сільськогосподарського виробництва, однак величина падіння
сільськогосподарського виробництва в Україні у перші 5 років (1992-1997) була
набагато більшою, ніж, наприклад, у країнах ЦСЄ. Більш того, у країнах ЦСЄ
початкове падіння у сільському господарстві змінилося економічним зростанням
приблизно через п'ять років, а в Україні падіння сільськогосподарського
виробництва тривало протягом десяти років, аж до 2000 р.
Немає єдиного оптимального шляху змін у державній політиці та інституційних
змін, проте часткові реформи торгівельних структур та системи реалізації, що не
супроводжувалися реформами земельних відносин, приватизацією у агропромисловому
комплексі, розвитком системи кредитування та змінами у практиці
адміністративного втручання держави у діяльність ринків, зовсім не сприяли
підвищенню прибутковості сільськогосподарських підприємств.
Пряма участь держави у постачанні матеріально-технічних ресурсів
сільському господарству та у закупівлях зерна, зокрема, у період з 1995 по 1999
рік у рамках програм надання матеріально-технічних ресурсів у кредит, мала дуже
погані наслідки для діяльності сільського господарства. Результатом активної
комерційної діяльності держави, спрямованої на постачання галузі
матеріально-технічних ресурсів у кредит, стало пряме втручання уряду у
діяльність ринків та частих змін у політиці на користь державних компаній, які
здійснювали ці операції. З метою забезпечення виконання угод на поставку зерна
часто накладалися обмеження щодо фізичного переміщення зерна, а у деяких
випадках зерно, що належало приватним компаніям, навіть було конфісковано. Це
значно підвищило ризик діяльності приватних постачальників
матеріально-технічних ресурсів, торгівельних підприємств та
сільськогосподарських виробників. Результатом такої політики стало зменшення
постачання матеріально-технічних ресурсів приватними компаніями приблизно на
80% протягом 1995-1996 років, коли почалося впровадження програм надання
матеріально-технічних ресурсів у кредит. Лише після того, як у 1999 році уряд
припинив безпосередньо брати участь у постачанні матеріально-технічних ресурсів
сільському господарству, почалося зростання приватних постачальників,
банківська система почала кредитування сільського господарства, і
сільськогосподарське виробництво знову почало зростати. Непланове втручання
уряду в експорт зерна та торгівлю зерном у 2003 році мало такий же негативний
вплив на приріст у сільському господарстві, як і пряме втручання уряду, що
відбувалось раніше, зокрема це підвищило ризики діяльності постачальників
матеріально-технічних ресурсів та зерноторгових компаній.
Приватизація об’єктів агропромислового сектору та створення приватних
сільськогосподарських підприємств-виробників, які орендували землі у колишніх
колгоспів, стало головним фактором підвищення ефективності структур постачання
матеріально-технічних ресурсів, основного сільськогосподарського виробництва та
структури реалізації сільськогосподарської продукції. Безперечним фактом є те,
що надання керівникам сільськогосподарських підприємств можливості незалежно
приймати рішення щодо вибору культур та методів виробництва призвело до більш
ефективного розподілу ресурсів, зменшення витрат та зростання прибутків. При
тому що перетворення в Україні ще не завершені і ще залишається багато
недоліків, є чіткі свідчення того, що політика приватизації, здійснювана
державою під час перехідного періоду, починає приносити плоди. Поліпшення
ситуації щодо прибутковості основного сільськогосподарського виробництва у 2001
році було досягнуто в першу чергу завдяки змінам у структурі виробництва на
користь більш прибуткових видів продукції. Крім того, в агропромисловому
секторі
- Київ+380960830922