РОЗДІЛ 2
ЗМІСТ ДОГОВОРУ ПРО РОЗПОДІЛ ПРОДУКЦІЇ
2.1. Предмет договору про розподіл продукції
Для усестороннього ознайомлення із сутністю договору він повинен бути вивчений
і як юридичний факт, і як правовідношення [77, с.26-27].
В ч. 1 ст. 626 ЦК України наводиться визначення договору. Договір – це різновид
правочину. Як правочин, договір спрямовується на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав та обов’язків. На підставі договору виникають,
змінюються або припиняються права та обов’язки його сторін [78, c.627]
Договором, як юридичним фактом, є домовленість двох або більше сторін
спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Він визначає у відповідності з вимогами закону конкретний зміст правомочностей
і обов’язків учасників створюваних ним правовідносин. Зміст зобов’язання
залежить від змісту самого договору.
Поняття домовленості звичайно вважається більш широким, ніж поняття «договір».
В будь-якому разі й у законодавстві, і в науковій та навчальній літературі
поняття цивільно-правового договору визначається шляхом вказівки на
домовленість як на більш широку категорію (родове поняття) та на ті
особливості, що властиві договору як поняттю видовому. Таке розуміння
співвідношення понять договору та домовленості було характерне ще для римського
цивільного права. Так, у Дігестах містилася вказівка на те, що термін
«домовленість» є до такого ступеня загальним, що «…немає ніякого договору…,
який не містив би в собі домовленості» (тут домовленість розуміється як
сутність будь-якого договору) [78, c.628].
Змістом договору називають сукупність його умов, сформульованих сторонами чи
таких, що випливають із закону, на якому ґрунтується укладення договору.
Намагання, що іноді зустрічаються, визначити зміст договору, вказуючи на права
і обов’язки, які з нього випливають, не зовсім вірні і пояснюються змішуванням
договору як юридичного факту із самим договірним зобов’язанням. Права і
обов’язки утворюють зміст зобов’язання, але не договору, на якому воно
ґрунтується, а сукупність умов складає зміст договору, але не зобов’язання, яке
з неї виникло [77, с.27].
Цивільно-правовий договір виникає з приводу передачі речей, виконання робіт чи
надання послуг. При будь-якому з цих трьох варіантів суть договору можна, за
загальним правилом, звести до визначення чотирьох параметрів, кожен з яких
відповідає відповідно на одне із наступних питань: що, скільки, коли і яким
чином. Умова про предмет – єдина абсолютним чином віднесена в Цивільному
кодексі до істотних договірна умова, покликана дати відповідь на перших два
питання [29, c.315].
У широкому розумінні слова предмет охоплює весь набір показників того, з
приводу чого укладений договір. Сюди входять дані про предмет, як такий,
включаючи кількість, якість і ціну товарів що передаються, виконуваних робіт і
наданих послуг [Цит. по 29, c.315].
Безпосередньо про предмет договору про розподіл продукції йдеться у п.2 ст.2
Закону про УРП. У порівнянні з його описом, наведеним у Преамбулі, він
визначений значно ширше і має характер нормативного припису. Окрім згаданих у
Преамбулі відносин, що виникають в процесі здійснення інвестицій у пошук,
розвідку і видобуток корисних копалин, п.2 ст.2 включає в предмет договору
безпосередньо процедуру розподілу, а також широкий спектр різноманітних
відносин, починаючи від транспортування виробленої продукції і закінчуючи
розпорядження нею. Формулювання п.2 ст.2 важко назвати вдалим. Наведене
твердження про те, що вказані відносини „регулюються договором про розподіл
продукції” вбачається неточним і занадто категоричним. Навіть теоретично важко
уявити собі можливість врегулювати єдиним договором настільки різні за своєю
правовою природою правові зв’язки.
Із змісту п. 2 ст. 2 випливає, що держава, як сторона такого договору, повинна
нести відповідальність за всебічне забезпечення підприємницької діяльності,
здійснюваної інвестором на підставі укладеного з ним договору. При цьому
характер перерахованих видів діяльності, а особливо такого, як транспортування,
передбачає їх здійснення в будь-якому регіоні України, а не тільки в межах
конкретної виділеної інвестору ділянки.
Без сумніву, у даному випадку в Законі України “Про угоди про розподіл
продукції” введено формулювання, спрямоване на створення для інвесторів, які
здійснюють діяльність на підставі таких договорів, особливого, привілейованого
становища.
Вбачається, що не всі наведені в п.2 операції повинні бути включені у Договір,
а лише видобуток і розподіл корисних копалин. Всі наступні технологічні
операції можуть стати предметом окремого договору або договорів. Тим більше, що
саме таке, більш вузьке визначення предмету Договору (інвестування пошуку,
розвідки та видобування корисних копалин) наводиться у Преамбулі Закону про
УРП.
Інвестор, однак, зацікавлений у тому, щоб всі такі операції і роботи
здійснювалися в одному правовому режимі і на єдиних умовах. Для нього особливо
важливо, щоб надані йому права на використання надр поширювалися і на види
діяльності, що виходять за рамки операцій по пошуку, розвідці і видобутку
корисних копалин. У п.1 ст.4 Закону сказано, що інвестору доручається не тільки
проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин, але й ведення
пов’язаних з договором робіт.
На думку С.А. Сосни, під роботами за договором про розподіл продукції слід
розуміти всі обґрунтовано необхідні для виконання роботи, операції і інші дії,
які здійснюються інвестором, оператором договору або підрядчиками інвестора у
період, починаючи з дати укладення і закінчуючи датою припинення дії Д
- Київ+380960830922